Зґвалтування

Визначення і загальна характеристика

ЗҐВАЛТУВА́ННЯ — заборонене кримінальним законом дія­н­ня, яке належить до групи злочинів проти статевої свободи та статевої недоторкан­ності особи. З. є у цій групі найбільш су­спільно небезпечним, оскільки може завдати знач. шкоди фіз. і псих. здоровʼю особи, а також сусп. інтересам. Згідно з ч. 1 ст. 152 Кримінал. кодексу України З. вважають статеві зносини із за­стосува­н­ням (чи по­грозою за­стосува­н­ня) фіз. насильства або з викори­ста­н­ням без­порад. стану потерпілої особи. За кримінально-правовою структурою роз­різняють З., вчинені проти малоліт. (віком до 14-ти р.), неповноліт. (від 14-ти до 18-ти р.), повноліт. (від 18-ти р.) осіб одно­особово злочинцем, групою осіб, а також по­вторно. За кримінол. структурою їх диференціюють залежно від наявності у ґвалтівника псих. та сексол. аномалій, спів­участі при вчинен­ні З., вчине­н­ня його в сукупності з ін. злочинами (не обовʼязково статевими — вбивство, хуліганство, крадіжка, грабіж, роз­бій, втягне­н­ня неповнолітніх у злочин­ну діяльність тощо), поведінки жертви З., часу й місця його вчине­н­ня та ін. У ході кримінол. дослідж. складено орієнтов. кримінол. порт­рет ґвалтівника: це, як правило, нео­дружені чоловіки у віці 19–25 р., які мають середню освіту; значна частина — без­робітні (серед працюючих пере­важають пред­ставники робітн. професій); при­близно одна третина — раніше судимі (пере­важну більшість З. вчиняють у стані алкогол. спʼяні­н­ня). При цьому особливу роль ві­ді­грають досить індивід. наявні психол., психіатр. й сексол. від­хиле­н­ня. Серед ґвалтівників є пред­ставники не лише маргінал., а й більш замож. прошарків насел., однак встановити їх спів­від­ноше­н­ня важко через високий рівень латентності (прихованості) злочину, оскільки кримінал. справа стосовно З., вчинених щодо повноліт. осіб, порушується лише за їх особи­стою скаргою (скаргою потерпілої особи). На від­міну від таких злочинів, як задоволе­н­ня статевої пристрасті не­природ. способом (насильниц. гомосексуалізм і лесбійство, не­природні насильниц. форми гетеро- та гомосексуал. контактів тощо), З. здійснюють лише чоловік стосовно жінки та жінка стосовно чоловіка шляхом насильниц. генітально-генітал. контакту, часто із за­стосува­н­ням фіз. та псих. насильства (напр., поби­т­тя, по­грози), викори­ста­н­ням без­порад. стану потерпілої особи, наркотич. і психотроп. речовин та ін. За офіц. даними МВС України чисельність зареєстров. З. в остан­ні роки зменшується: 2001 — 1051 особа, 2002 — 1043, 2003 — 1048, 2004 — 964, 2005 — 924, 2006 — 993, 2007 — 878, 2008 — 880. Поряд зі зменше­н­ням рівня офіційно зареєстров. З. від­бувається зниже­н­ня морал. рівня насел., збільше­н­ня неповаги до прав та свобод ін. людини (за деякими даними в Україні латент. залишається 80–98 % З.).

Сексуал. насильство у стародав. світі та часи середньовіч­чя щодо людини, нижчої за соц. ієрархією, не спри­ймалося як З., однак нині воно одно­значно трактується як злочин. Від­буваються зміни лише у рамках його складу, а також кримінол. характеристики групи су­спільно небезпеч. діянь. На від­міну від кримінал. кодексів колиш. СРСР і багатьох пострад. країн (РФ, Білорусь та ін.), у Кримінал. кодексі України за­значено, що субʼєктом злочину (злочинцем) та жертвою (потерпілою особою) З. може бути як чоловік, так і жінка. Крім того, змінюються ро­зумі­н­ня та міра допустимості насильства при вчинен­ні насильниц. сексуал. контакту. За даними сексологів у сучас. світі роз­ширилася межа допустимого насильства при статевому акті, але осн. ознакою залишається його добровільність. В Україні роз­ширено коло причин і перед­умов вчине­н­ня З.: до «сексуал. роз­бещеності» (як за часів СРСР) до­дано мотиви помсти (поряд з сексуал. мотивами), зневаги, наслідува­н­ня, хуліган. мотиви тощо; наявність сексол., патохарактерол., псих. патологій (незалежно від ви­зна­н­ня особи неосудною чи обмежено осудною); дію сусп. процесів, а також вплив мікросоц. груп, які спричинюють зневагу до прав та свобод ін. осіб, можливість їх поруше­н­ня, неповагу до потенцій. партнера; віктимну (необачну, провокуючу) поведінку потерпілої особи тощо. У СРСР осн. детермінантами вчине­н­ня З. вважали негатив. вплив зовн. соц. факторів (зокрема т. зв. погане оточе­н­ня) та вихова­н­ня, нині до них до­дано вплив псих., сексол. аномалій, урахува­н­ня генет. факторів тощо. У сучас. укр. кримінології одним із найрозпо­всюдженіших під­ходів є плюраліст., який ґрунтується на аналізі як внутр., так і зовн. детермінант здійсне­н­ня З. із обовʼязк. урахува­н­ням віктимол. чин­ника. Різні аспекти вчине­н­ня З. ви­вчали Л. Балабанова, О. Джужа, А. Закалюк, О. Костенко, В. Кришталь, В. Кудрявцев, І. Лановенко, В. Сташис, В. Тацій, В. Туляков, А. Чу­приков та ін.

Літ.: Антонян Ю. М., Голубев В. П., Кудряков Ю. Н. Изнасилование: причины и преду­преждение. Москва, 1990; Могачев М. И. Серийные изнасилования. Москва, 2003; A. E. Taslitz. Willfully blinded: On date rape and self-deception // Harvard J. Law & Gender. 2005. Vol. 28; Лукаш А. С. Зґвалтува­н­ня: кримінологічна характеристика, детермінація та попередже­н­ня. Х., 2008; Шеремет А. Злочини проти статевої свободи. Чц., 2008.

А. С. Лукаш

Завантажити статтю