Здоровий спосіб життя

ЗДОРО́ВИЙ СПО́СІБ ЖИТТЯ́ – типові для суспільно-економічної формації форми життєдіяльності, які посилюють адаптивні можливості людини, сприяють повноцінному виконанню нею соціальних функцій та активному довголіттю; активна діяльність людей, спрямована на збереження і покращення здоров’я як умови розвитку інших сфер життя, подолання чинників ризику, запобігання захворюванням, оптимальне використання соціальних та природних умов з метою збереження і покращення здоров’я. На 1-й Міжнар. конф. з пропаганди З. с. ж., проведеній у Канаді 1986, ухвалено Оттав. хартію з пропаганди З. с. ж. Різні підходи до вивчення явища зумовили розбіжності у його визначенні. 1994 укр. вчені запропонували формулу здоров’я, яка об’єднує всі дії людини, спрямовані на його формування, збереження, зміцнення, споживання, відновлення, передавання у спадок. Необхід. умовами З. с. ж., що стосуються всіх сфер здоров’я (фіз., псих., соц. і духовної), на думку більшості дослідників, є якісне харчування (зокрема споживання якіс. питної води, необхід. кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спец. продуктів і харч. добавок підвищеної біол. цінності), сприятливі умови побуту (якість та комфортність житла, наявність умов і засобів для організації актив. й пасив. відпочинку тощо), праці (безпека, гідна оплата, наявність стимулів і умов для профес. розвитку), рухова активність (використання засобів фізичної культури та спорту, різноманіт. систем оздоровлення, підвищення рівня фіз. розвитку, його підтримання, відновлення після фіз. і псих. навантажень). До обов’язкових умов З. с. ж. належать також відсутність залежності від різних агентів (тютюн, алкоголь, наркотики тощо), запобігання небезпеч. поведінці в сексуал. сфері. Важливими чинниками З. с. ж. є повноцінне й безпечне статеве життя відповідно до вікових та індивід. особливостей, здатність індивіда чинити опір наяв. рівню соц. стресогенності. З. с. ж. як соціол. категорія характеризує ступ. реалізації потенціалу певного суспільства, соц. групи, індивіда у забезпеченні влас. здоров’я, ефективність функціонування чинної соц. системи щодо здоров’я як фіз., псих., соц. і духов. благополуччя людини, показника соц. добробуту суспільства. У політ.-правовому аспекті поняття розглядають як одну з найважливіших концепцій соц. політики, яка, визнаючи соц. цінність здоров’я, зобов’язує державу, суспільство, та індивідів відповідально ставитися до влас. здоров’я, здійснювати перманентні заходи з його збереження й зміцнення, забезпечувати сприятливі для здоров’я і життя природні та соц. умови.

Р. Я. Левін

завантажити статтю