Здоров’я психічне

ЗДОРО́В’Я ПСИХІ́ЧНЕ  — стан повноцінної психічної діяльності людини, що забезпечує саморегуляцію психофізіологічних функцій організму і самореалізацію особистості в суспільстві; характеристика індивіда, яку використовують у психології для оцінювання повноцінності його психічного життя та встановлення необхідності надання психологічної допомоги. Відомо декілька підходів до визначення поняття З. п., у кожному з яких за основу взято різні сторони нормал. й аномал. функціонування психіки. У психіатрії його трактують як відсутність псих. захворювань і ступ. ризику їх виникнення. Прихильники бігевіоризму визначають З. п. через поняття рівноваги з середовищем, використовуючи такі критерії, як адаптація, стабільність, продуктивність тощо. У 1960-х рр. на базі ідей гуманіст. і екзистенціал. психології сформовано концепцію т. зв. позитив. душев. здоров’я, яке описують, застосовуючи поняття самореалізації, самоактуалізації (К. Ґольдштайн, А. Маслоу, К. Бюлер), повноцінності людської діяльності (К. Роджерс), автентичності (Дж. Бюджентал) та ін. За багаторівневою моделлю З. п. (В. Братусь), його найвищий рівень, пов’язаний з особистіс. самовизначенням і осмисленням дійсності, зі ставленням до себе та до інших, регулює нижчі рівні, які характеризують ступ. адаптації й психофізіол. стан. ВООЗ визначила 7 компонентів З. п.: усвідомлення постійності та ідентичності фіз. і псих. «Я», постійність переживань у подіб. ситуаціях, критичне ставлення до себе і влас. діяльності, адекватність псих. реакцій на вплив середовища, здатність керувати своєю поведінкою відповідно до встановлених норм, планування влас. життєдіяльності і її реалізація, вміння змінювати поведінку залежно від зміни життєвих обставин. За Законом України «Про психіатричну допомогу» (2000), особу вважають такою, яка не має псих. розладу, доки його наявність не буде доведено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та ін. Законами України, а встановлення діагнозу псих. захворювання належить до компетенції лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів. Рос. психіатр К. Ушаков виділив такі критерії З. п.: причинна зумовленість псих. явищ, їхня упорядкованість, відповідна віку людини зрілість почуттів, макс. наближення суб’єктив. образів до об’єктів дійсності, що відображаються, гармонія між відображенням обставин дійсності та ставленням людини до них, відповідність реакцій (фіз. і псих.) силі й частоті зовн. подразників, критич. підхід до життєвих обставин, здатність до самоскеровування поведінки згідно з нормами, що склалися в різних колективах, адекватність реакцій сусп. обставинам (соц. середовищу), почуття відповідальності за членів сім’ї, постійність та ідентичність переживань за однотипних обставин, здатність змінювати спосіб поведінки відповідно до змін життєвих ситуацій, самоствердження в колективі (сусп-ві) без шкоди для решти його членів, уміння планувати і реалізувати свій життєвий шлях та ін. Укр. дослідники М. Бачерников, В. Петленко і Є. Щербина визначили З. п. як відносно стійкий стан особистості, який дає їй змогу усвідомлено, враховуючи свої фіз. й псих. можливості, а також природні та соц. умови, задовольняти індивід. і сусп. (колективні) біол. та соц. потреби на основі нормал. функціонування психофіз. систем. С. Болтівець запропонував категорію якості З. п. — індивід. властивість особистості забезпечувати власну цілісність, адекватну внутр. природі. Формування особистості, розвиток людини в онтогенезі шляхом навч. і виховання є процесом утворення певного типу якості З. п., оскільки результатом є певна система псих. самоорганізації й саморегуляції індивіда. Якщо мета виховання, включаючи власне учіння і навч. як передачу систематиз. досвіду, й виховні ідеали, обрані за еталон для псих. самоорганізації людини, виявляються повністю або частково невідповідними природі індивіда, особистість зазнає псих. травм впродовж подальшого життя. Втрата сформованих властивостей псих. самоорганізації особистості змінює структуру якості З. п. і може зменшувати психол. захищеність, активність, самооцінку, впевненість у своїх силах, але не є еквівалентом псих. розладу або захворювання. У таких випадках втрачені властивості компенсують психол. (корекцій., реабілітац., релаксац. та ін.) і пед. (навч., вихов.), а не медикаментоз. засобами. Психотерапевт. допомога може бути спрямована як на усунення симптомів псих. і соматич. порушень, так і на зниження впливу захворювання на соц. функціонування індивіда, на упорядкування його почуттів та думок, а також на подолання життєвих стереотипів і заохочення до творчості.

За даними ВООЗ, кожен третій мешканець України має відхилення у стані З. п. Їхніми проявами є неврози, депресія, вегетосудинна дистонія тощо. Такі хворобливі психоемоц. стани впливають на фіз. здоров’я і можуть призвести до серц.-судин. захворювань, розладів у функціонуванні органів та систем усього організму. Патол. психоемоц. стан людини знижує рівень працездатності, погіршує стосунки з колегами, членами родини, близькими та рідними людьми, статеві відносини тощо. У сучас. психології та психіатрії фахівці значну увагу приділяють З. п. дітей різних вікових груп та чинникам середовища, що їх детермінують, зокрема вивчають взаємозв’язок психоемоц. розвитку дитини з її мікросередовищем — дитсадком, школою, друзями, сім’єю. Нині зафіксовано значне поширення серед дітей захворювань, які раніше були властиві лише дорослим, котрі постійно перебувають у стрес. ситуаціях. На пізнав.-емоц. сферу дитини негативно впливає відсутність у неї позитив. контактів у дитсадку. Це призводить до формування дит. фобій, негатив. ставлення до установи, невротич. реакцій. Так, 70–80% досліджуваних дошкільнят мають нерв.-псих. відхилення і потребують втручання психотерапевта або психолога. Вихованцям дит. будинків необхідна психотерапевт. допомога у всіх випадках, що зумовлює необхідність подальшого наук. обґрунтування проблеми. Важливу роль у З. п. здоров’я особистості відіграє школа. Кількість здорових дітей зменшується під час навчання. Причинами погіршення З. п. у шкіл. віці вважають непідготовленість дитини до навч., несприятливі стосунки вчителів і учнів, страх покарання й отримання незадовіл. оцінки, нездатність засвоювати шкіл. матеріал, перевтома, ін. псих. чинники, що призводять до шкіл. дезадаптації. Наслідками такої дезадаптації можуть бути агресивність, депресія, відмова відвідувати уроки, занижена самооцінка. До формування т. зв. шкіл. тривожності й невротич. захворювань іноді призводить агресія з боку батьків школяра. У підлітк. віці поведінк. розлади та порушення емоц. сфери можуть бути зумовлені ендокрин. перебудовою і дозріванням організму, а також міжособистіс. стосунками.

Завантажити статтю