Зношування фізичне
ЗНО́ШУВАННЯ ФІЗИ́ЧНЕ — руйнування поверхневого шару матеріалу в результаті зовнішніх силових впливів при терті, що супроводжується знеміцненням матеріалу. Розрізняють зношування (зношування) пар тертя та зношування внаслідок дії робочого середовища (рідини, газу й інше). Зношування пар тертя відбувається при відносному русі зчленованих деталей машин у результаті абразивного (твердими частками, що попадають у зону контакту), адгезивного, окисного, втомлюваного зношування або фретинг-корозії. Для зношування другого типу характерні абразивне (напр., стирання ґрунтом), гідро- або газоабразивне (твердими частками, що перемішуються рідиною або газом), ерозійне, кавітаційне та ін. З. У звʼязку з різноманіттям поверхневих явищ, що відбуваються при різних умовах навантаження (зокрема й при одночасному дії високих температур), неможливо встановити універсальний механізм зношування для різних умов навантаження. Проте відома низка ідеалізованих механізмів тертя та зношування, автори яких розглядають мікромеханізми цих процесів з різних позицій фізики твердого тіла, механіки, фізико-хімії поверхневих явищ та ін. Найповніше силову взаємодію твердих тіл пояснює молекулярно-механічна (адгезивно-деформаційна) теорія тертя, що виходить із дискретності контакту тертьових поверхонь. Зіткнення поверхонь через шорсткості виникає лише в окремих ділянках торкання, що утворюються від взаємного впровадження мікронерівностей або їх пластичного зминання. Взаємодія ковзних поверхонь у цих ділянках — деформаційного і адгезивного походження. Деформаційна взаємодія обумовлена багаторазковим деформуванням мікрообʼємів поверхневого шару нерівностями контактуючого з ним контртіла. Опір цьому деформуванню називають деформаційною складовою сили тертя. Адгезивна взаємодія повʼязана з утворенням на ділянках контакту адгезивних містків зварювання. Опір зрізу цих містків і формування нових визначає адгезивну складову сили тертя. Процес зношування можна звести до наступного механізму: при впливі контртіла або абразивних часток на тверді складові матеріалу відбувається їх незначний зсув щодо навколишньої відносно них, порівняно мʼякої матриці. Зсув твердих зерен викликає видавлювання матеріалу звʼязки із зони, розташованої між твердими частками. Повторюване навантаження призводить до того, що фіксуюча дія матриці та викликані нею стискаючі напруги у твердих частках зменшуються до рівня, при якому в останніх зʼявляються тріщини. Під час наступних актів навантаження в міру видавлювання звʼязки відбувається поступове дроблення твердих зерен і видалення їх уламків із зони тертя. При роботі зносостійких матеріалів у вузлах тертя навантаження характеризують зусиллям, необхідним для подолання виникаючих фрикційних звʼязків між контактуючими поверхнями при їх зрушенні й проковзуванні одна відносно іншої. При зіткненні двох поверхонь контакти спостерігаються на вершинах окремих виступів, а сумарна площа фактичного контакту залежно від умов навантаження й геометрії виступів становить від 10-2 до 10-4 від номінальної поверхні контакту. У звʼязку з цим загальне діюче навантаження розподіляється на ділянках фактичного контакту, що визначає там високий рівень напруг. Дотичні реактивні сили на кожному з одночасно існуючих контактів у сумі створюють силу опору руху — силу тертя. При абразивному зношуванні тверді частки абразиву інтенсивно взаємодіють як із твердими включеннями гетерофазного зносостійкого матеріалу, так і з мʼякою матрицею. Стійкість до зношування при такому навантаженні залежить від низки факторів, зокрема від твердості й опору твердої фази крихкому руйнуванню, твердості та міцнісних властивостей матриці, міцності адгезивного звʼязку між фазами. Унаслідок зовнішніх впливів при високих тертях на поверхні деталі відбуваються складні структурні й фазові перетворення, що супроводжуються зміцненням або знеміцненням поверхневого шару (процес самоорганізації структури в шарах, деформованих тертям). Протікання того або іншого процесу за інших рівних умов визначають вихідні властивості матеріалу й умови навантаження. Механічне знеміцнення виникає в результаті деформації матеріалу і призводить до появи й розкриття мікротріщин, до окрихчування матеріалу, підвищення внутрішніх напружень та ін. Під дією генерованого при терті тепла (або тепла із зовнішнього джерела) відбувається теплове знеміцнення, повʼязане зі структурними й фазовими змінами матеріалу. При цьому механічні властивості матеріалу змінюються у напрямі зниження міцності, що призводить до зниження опору зовнішньому силовому впливу. Хімічному знеміцненню характерне утворення крихких і неміцних продуктів взаємодії матеріалу із зовнішнім середовищем. Найчастіше хімічне знеміцнення матеріалу спричиняє окислювання. У реальних умовах тертя часто відбувається одночасно декілька процесів знеміцнення. Зміни властивостей поверхневого шару (утворення градієнта механічних властивостей по глибині) при зношуванні (трибосинтез) можуть призвести до зниження або локалізації зовнішнього впливу. Напр., виникаючі при терті окисні плівки та продукти зношування перешкоджають утворенню молекулярних звʼязків сполучених тіл, що призводить до зниження дотичних сил тертя. У випадку розплавлювання локальних обʼємів матеріалу при терті утворюється захисний прошарок рідини, що перешкоджає концентрації контактних напруг. Цю пристосованість тертьових тіл регулюють варіацією вихідних властивостей матеріалу. Основні стадії зношування: приробляння, стале зношування, катастрофічне З. Кількісними відносними характеристиками зношування є інтенсивність лінійного або вагового З. Дослідження у галузі тертя провадив Леонардо да Вінчі, який вивів перші закономірності для його сили. Надалі тертя вивчали французькі фізики Г. Амонтон і Ш.-О. Кулон, англійський — І. Ньютон. Серед фахівців, які зробили найбільший внесок у сучасне розуміння закономірностей процесів тертя й зношування, — Ф. Боуден, Д. Тейбор, М. Буше, І. Крагельський, В. Виноградов, М. Хрущов, Б. Костецький. Розроблення високоефективних антифрикційних композиційних матеріалів і дослідження особливостей поводження останніх в умовах тертя виконано українськими фахівцями Інституту проблем матеріалознавства НАНУ на чолі з І. Федорченком, вивчення механізмів зношування литих металів і сплавів — співробітниками Фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАНУ (В. Тихонович, В. Гаврилюк; обидва — Київ).