Зоотерапія
ЗООТЕРАПІ́Я (від зоо… і терапія) — використання у лікувальній практиці взаємозв’язку людини і тварин. Ще первісні люди застосовували шкури тварин для захисту не лише від холоду, а й від хвороб. На Сході з лікув. метою у будинках утримували кішок та собак, а в Єгипті їх вважали священ. тваринами. Згадки про З. є вже у працях Авіценни. Популяр. вона стала в Європі у 17–19 ст. У Київ. Русі шкурами ведмедів лікували захворювання опорно-рухового апарату, зокрема спини. Часто з лікув. метою використовували хутро зайця. Речі з собачої шерсті носили при захворюваннях серц.-судин., дихал. систем, опорно-рухового апарату. Нині З. визнана у всьому світі.
Виділяють кілька її напрямів: використання продуктів життєдіяльності тварин; споживання тварин або їхніх окремих органів; візуал. спостереження за тваринами; спілкування і тактил. контакт із ними. До першого напряму відносять апітерапію — використання продуктів бджільництва, зокрема отрути бджіл, в харчуванні, косметології та приготуванні лікар. препаратів. Відоме також застосування отрути змій, амфібій і рептилій. Популяр. є також гірудотерапія — лікування за допомогою п’явок. Давні повір’я про лікув. властивості окремих органів тварин зберігаються й нині. Аборигени Амазонки їдять мозок мавп, щоб стати прудкими, африканці — м’ясо змій для розуму та сили. Цей напрям не отримав достат. наук. обґрунтування. Досліджено лише користь окремих продуктів харчування, напр., морепродуктів при недостатності фосфору та йоду, ефективність органів, які містять біологічно активні речовини (панти оленя, ріг носорога, хрящі й плавники акули). Окремим напрямом є імплантація органів тварин (свині та мавпи) людині.
Найпоширенішим є спостереження за тваринами і тактил. контакт з ними, що забезпечує психотерапевт. ефект: покращення заг. псих. стану, апетиту, зниження нерв. збудження, тривожності (див. Психотерапія). Серед різновидів цього напряму — іпотерапія (лікув. їзда на конях), яку використовують при захворюваннях опорно-рухового апарату, гінекол., психосоматич. хворобах та порушеннях псих. розвитку у дітей (при дит. церебрал. паралічі й хворобі Дауна); дельфінотерапія (при лікуванні гормонал., імун., обмін. розладів, дит. церебрал. паралічу); кінологія та фелінологія (терапія за допомогою собак і котів захворювань серц.-судин. системи, псих. розладів, імунодефіцитів, реабілітація хворих після стресу та інфаркту). В основі З. — принципи прямого й зворот. зв’язку людини і тварин, зокрема псих. впливу.
Г. І. Квітчата