Зорко Юрій Валентинович
ЗО́РКО Юрій Валентинович (21. 09. 1937, с. Роздольне Примор. краю, РФ) — живописець. Народний художник України (2002). Член НСХУ (1971). Закін. Донец. художню школу (1967). Мистецтву навч. у М. Глущенка, Т. Яблонської. На творчій роботі. Учасник обл., всеукр. та зарубіж. мистецьких виставок від 1966. Персон. — у Донецьку (1978, 1982, 1990, 1993–98, 2004–08), м. Краматорськ (1978), Горлівка (1995, 1997) та Артемівськ (1997; усі — Донец. обл.), Києві (1989–90, 1997, 2007). Великий вплив на творчість З. справили подорожі у складі мист. груп по РФ та Україні. 1999 ініціював створення твор. групи «Донец. пленер». Основна галузь — станк. живопис; жанри — пейзаж, натюрморт, темат. картина. Значне місце у творчості відведено темі індустр. Донбасу (1970–80-і рр.). Відтворив образ сучас. міста, грандіозність масштабів знач. пром. об’єктів Донец. краю. На темат. полотнах всебічно зображував довкілля. Окремі роботи зберігаються у Донец., Хмельн., Черкас., Івано-Фр. ХМ, НХМ, Краснояр. картин. галереї (РФ).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Прилуцький монастир» (1966), «Набережна Севастополя» (1974), «Шахта Червоногвардійська-Капітальна», «Стан 3600» (обидва — 1975), «Шахтарська зміна» (1982), «Подих землі» (1984), «Садиба Т. Шевченка» (1985), «Єнісей», «На річці Кам’яна Тунгуска», «Весна на Таймирі» (усі — 1989), «Літо» (1992), «На Таймирі» (1998), «Біля колодязя» (2000), «Свято-Преображенський собор» (2001), «Осіння пора», «Алея Тараса» (обидві — 2003), «У старій садибі» (2004), «Ягоди та старовинний самовар», «Ай-Петрі після дощу», «Недільний день у Донецьку» (усі — 2005), «Донбас — край вугілля», «Дари землі донецької» (обидва — 2006), «Зима у Сергієвій лаврі» (2007), «Осінь» (2008).
Рекомендована література
- Астахов Л. Зорко всматривается в даль // Наш дом. 2004, 30 апр.;
- Горина Л. Под кистью художника Зорко оживают и люди, и леса // Акцент. 2007, 3 окт.;
- Колір мого життя (Творчість нар. художника України Ю. Зорко): Альбом. К., 2008.