Заборона ядерної зброї

Визначення і загальна характеристика

ЗАБОРО́НА Я́ДЕРНОЇ ЗБРО́Ї — ви­зна­н­ня у між­народному праві протиправності за­стосува­н­ня ядерної зброї та заборона її існува­н­ня загалом. Необхідність З. я. з. виникла після атом. бомбардува­н­ня США япон. міст Гіросіма і Наґасакі на­прикінці 2-ї світової війни. Сучасна ядерна зброя, що досягла знач. рівня удосконале­н­ня, включаючи засоби її до­ставки, здатна знищити людську цивілізацію разом із довкі­л­лям. Це засвідчують результати дослідж., проведених ученими багатьох країн, які узагальнено втілені у понят­ті «ядерна зима» (ката­строф. для людства наслідки ядер. війни з огляду на клімат. і біол. фактори). Такі наслідки дорівнюють ката­строфам планетар. характеру, оскільки за­стосува­н­ня ядер. зброї повʼязано з тотал. поруше­н­ням природ. законів планети Земля, що ви­значають жит­тєдіяльність тварин. і рослин. світів. Крім того, нині не існує засобів запобіга­н­ня ядер. нападу, тому жодна країна не може надійно та ефективно протистояти йому, зокрема і країни т. зв. ядер. клубу — США, Велика Британія, РФ, Франція, Китай, які офіційно володіють ядер. зброєю. За своїми характеристиками вона є не тільки зброєю масового знище­н­ня, подібно до хім. та біол. (заборонені між­нар. правом), а й зброєю, яка значно пере­вищує своїми уражуючими властивостями всі ві­домі види озброєнь. Між­нар. спів­товариство доклало багато зусиль для ви­зна­н­ня ядер. зброї такою, що суперечить заг.-люд. цін­ностям, найважливіша серед яких — без­умовне право народів на існува­н­ня (життя), і заборони її як нелюд. та варвар. засобу веде­н­ня війни. Так, у багатьох резолюціях ГА ООН наголошено, що за­стосува­н­ня ядер. зброї є без­посеред. поруше­н­ням Статуту ООН. Будь-яка держава, яка наважилася б за­стосувати таку зброю, діяла б усупереч законам гуман­ності (між­нар. гуманітар. праву) і скоїла б злочин проти людства та цивілізації. Особливо під­креслено: від­мова від за­стосува­н­ня ядер. зброї першим — найважливіший і найневід­кладніший захід у запобіган­ні ядер. війні. Засуджено також роз­робле­н­ня, роз­по­всюдже­н­ня і пропаганда політ. та воєн. доктрин і концепцій, що об­ґрунтовують не лише «правомірність» за­стосува­н­ня ядер. зброї першим, а й «допустимість» ядер. війни взагалі. Однак донині не вироблено конвенц. норми, яка без­посередньо забороняла б за­стосува­н­ня ядер. зброї. Не зміг чітко ви­значити правовий статус ядер. зброї і Між­нар. суд ООН, що у низці своїх рішень та консультатив. висновку (1974, 1995, 1996) роз­глядав дане пита­н­ня у звʼязку з ви­значе­н­ням закон­ності за­стосува­н­ня ядер. зброї та ви­пробува­н­нями цієї зброї Францією. З по­гляду між­нар. гуманітар. права уражуючі властивості ядер. зброї повністю й без жодних за­стережень під­падають під дію існуючих у ньому обмежень і заборон на викори­ста­н­ня державами (воюючими сторонами) засобів і методів веде­н­ня воєн. дій та їхніх зобовʼязань поважати права людини. Обмеже­н­ня, заборони та зобовʼяза­н­ня вміщено у таких основополож. актах між­нар. гуманітар. права, як С.-Петербур. декларація 1868, Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни 1899 і 1907, Женев. протокол 1925, Женев. конвенції 1864, 1929 і 1949 та Додатк. протоколи до остан­ніх 1977, а також у Конвенції про заборону роз­робле­н­ня, виробництва та на­громадже­н­ня запасів бактеріол. (біол.) і токсин. зброї та про їх знище­н­ня 1972 й Конвенції про заборону хім. зброї 1993. Норми цих документів забороняють за­стосовувати зброю невибірк. дії, яка завдає надмір. страж­дань. Їх не можна вважати такими, що до­зволяють за­стосува­н­ня ядер. зброї, яка не може не мати вказаної дії. Тлумаче­н­ня за аналогією поширено і на ін. звичаєві та конвенц. норми між­нар. гуманітар. права, з яких випливає неправомірність за­стосува­н­ня ядер. зброї, напр., радіо­актив. ви­промінюва­н­ня при ядер. вибуху прирівнюють до дії заборонених отруй., шкідливих і смертонос. речовин, оскільки його дія значно пере­вищує ефект остан­ніх. За­стосува­н­ня ядер. зброї при­звело б до знище­н­ня меж між комбатантами і цивіл. насел., військ. і цивіл. обʼєктами (до них належать й АЕС), неможливості гуманітар. захисту жертв зброй. конфліктів загалом. Це означало б також не тільки поруше­н­ня основополож. принципів і норм між­нар. гуманітар. права, що мають імператив. характер, а й заперече­н­ня його як такого. В умовах неврегульованості правового статусу ядер. зброї тлумаче­н­ня протиправності її за­стосува­н­ня за аналогією цілком виправ­дане, оскільки такий під­хід дає можливість у рамках між­нар. гуманітар. права частково роз­вʼязати про­блему З. я. з. У т. зв. Декларації Мартенса (уві­йшла до Гааз. конвенції 1907) за­значено, що у випадках, не врегульов. прийнятими нормами (до яких можна від­нести З. я. з.), людська особа пере­буває під охороною принципів гуман­ності. Важливими етапами на шляху роз­вʼяза­н­ня про­блеми З. я. з. стали укладе­н­ня Договору про заборону ядер. зброї в Лат. Америці 1967 (ві­домий як договір Тлателолко) та схвале­н­ня ГА ООН Договору про нерозпо­всюдже­н­ня ядер. зброї 1968.

Вагомий внесок у справу З. я. з. зробила Україна, яка після здобу­т­тя незалежності 1991 проголосила себе без­ʼядер. зоною і від­мовилася від ядер. зброї, роз­міщеної на її тер. під час пере­бува­н­ня у складі СРСР. Ця зброя (бл. 20 % стратег. арсеналу СРСР) втричі пере­вищувала ядерні боє­запаси Великої Британії, Франції та Китаю разом узяті. 23 травня 1993 Україна під­писала Лісабон. протокол до Договору між СРСР і США про скороче­н­ня та обмеже­н­ня стратег. на­ступал. озброєнь 1991 (ратифікований 18 листопада 1993). Крім того, 16 листопада 1994 вона при­єд­налася до Договору про нерозпо­всюдже­н­ня ядер. зброї 1968 і як не­ядерна держава зобовʼязалася укласти з МАГАТЕ від­повід­ну угоду про гарантії. З. я. з. — складова частина заг. і повного роз­зброє­н­ня, що є глобал. про­блемою між­нар. спів­товариства.

Літ.: Современ­ные войны: гуманитарные про­блемы. Доклад для Независимой комис­сии по международным гуманитарным во­просам. Москва, 1990; Денисов В. Н. Правовые аспекты разоружения в ракетно-ядерную эру. К., 1990; Ісакович С. В. Між­народно-правові гарантії без­пеки України // Суверенітет України і між­нар. право. К., 1995.

В. Н. Денисов

Завантажити статтю