Заборона ядерної зброї

Визначення і загальна характеристика

ЗАБОРО́НА Я́ДЕРНОЇ ЗБРО́Ї  — визнання у міжнародному праві протиправності застосування ядерної зброї та заборона її існування загалом. Необхідність З. я. з. виникла після атом. бомбардування США япон. міст Гіросіма і Наґасакі наприкінці 2-ї світової війни. Сучасна ядерна зброя, що досягла знач. рівня удосконалення, включаючи засоби її доставки, здатна знищити людську цивілізацію разом із довкіллям. Це засвідчують результати дослідж., проведених ученими багатьох країн, які узагальнено втілені у понятті «ядерна зима» (катастроф. для людства наслідки ядер. війни з огляду на клімат. і біол. фактори). Такі наслідки дорівнюють катастрофам планетар. характеру, оскільки застосування ядер. зброї пов’язано з тотал. порушенням природ. законів планети Земля, що визначають життєдіяльність тварин. і рослин. світів. Крім того, нині не існує засобів запобігання ядер. нападу, тому жодна країна не може надійно та ефективно протистояти йому, зокрема і країни т. зв. ядер. клубу — США, Велика Британія, РФ, Франція, Китай, які офіційно володіють ядер. зброєю. За своїми характеристиками вона є не тільки зброєю масового знищення, подібно до хім. та біол. (заборонені міжнар. правом), а й зброєю, яка значно перевищує своїми уражуючими властивостями всі відомі види озброєнь. Міжнар. співтовариство доклало багато зусиль для визнання ядер. зброї такою, що суперечить заг.-люд. цінностям, найважливіша серед яких — безумовне право народів на існування (життя), і заборони її як нелюд. та варвар. засобу ведення війни. Так, у багатьох резолюціях ГА ООН наголошено, що застосування ядер. зброї є безпосеред. порушенням Статуту ООН. Будь-яка держава, яка наважилася б застосувати таку зброю, діяла б усупереч законам гуманності (міжнар. гуманітар. праву) і скоїла б злочин проти людства та цивілізації. Особливо підкреслено: відмова від застосування ядер. зброї першим — найважливіший і найневідкладніший захід у запобіганні ядер. війні. Засуджено також розроблення, розповсюдження і пропаганда політ. та воєн. доктрин і концепцій, що обґрунтовують не лише «правомірність» застосування ядер. зброї першим, а й «допустимість» ядер. війни взагалі. Однак донині не вироблено конвенц. норми, яка безпосередньо забороняла б застосування ядер. зброї. Не зміг чітко визначити правовий статус ядер. зброї і Міжнар. суд ООН, що у низці своїх рішень та консультатив. висновку (1974, 1995, 1996) розглядав дане питання у зв’язку з визначенням законності застосування ядер. зброї та випробуваннями цієї зброї Францією. З погляду міжнар. гуманітар. права уражуючі властивості ядер. зброї повністю й без жодних застережень підпадають під дію існуючих у ньому обмежень і заборон на використання державами (воюючими сторонами) засобів і методів ведення воєн. дій та їхніх зобов’язань поважати права людини. Обмеження, заборони та зобов’язання вміщено у таких основополож. актах міжнар. гуманітар. права, як С.-Петербур. декларація 1868, Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни 1899 і 1907, Женев. протокол 1925, Женев. конвенції 1864, 1929 і 1949 та Додатк. протоколи до останніх 1977, а також у Конвенції про заборону розроблення, виробництва та нагромадження запасів бактеріол. (біол.) і токсин. зброї та про їх знищення 1972 й Конвенції про заборону хім. зброї 1993. Норми цих документів забороняють застосовувати зброю невибірк. дії, яка завдає надмір. страждань. Їх не можна вважати такими, що дозволяють застосування ядер. зброї, яка не може не мати вказаної дії. Тлумачення за аналогією поширено і на ін. звичаєві та конвенц. норми міжнар. гуманітар. права, з яких випливає неправомірність застосування ядер. зброї, напр., радіоактив. випромінювання при ядер. вибуху прирівнюють до дії заборонених отруй., шкідливих і смертонос. речовин, оскільки його дія значно перевищує ефект останніх. Застосування ядер. зброї призвело б до знищення меж між комбатантами і цивіл. насел., військ. і цивіл. об’єктами (до них належать й АЕС), неможливості гуманітар. захисту жертв зброй. конфліктів загалом. Це означало б також не тільки порушення основополож. принципів і норм міжнар. гуманітар. права, що мають імператив. характер, а й заперечення його як такого. В умовах неврегульованості правового статусу ядер. зброї тлумачення протиправності її застосування за аналогією цілком виправдане, оскільки такий підхід дає можливість у рамках міжнар. гуманітар. права частково розв’язати проблему З. я. з. У т. зв. Декларації Мартенса (увійшла до Гааз. конвенції 1907) зазначено, що у випадках, не врегульов. прийнятими нормами (до яких можна віднести З. я. з.), людська особа перебуває під охороною принципів гуманності. Важливими етапами на шляху розв’язання проблеми З. я. з. стали укладення Договору про заборону ядер. зброї в Лат. Америці 1967 (відомий як договір Тлателолко) та схвалення ГА ООН Договору про нерозповсюдження ядер. зброї 1968.

Вагомий внесок у справу З. я. з. зробила Україна, яка після здобуття незалежності 1991 проголосила себе без’ядер. зоною і відмовилася від ядер. зброї, розміщеної на її тер. під час перебування у складі СРСР. Ця зброя (бл. 20 % стратег. арсеналу СРСР) втричі перевищувала ядерні боєзапаси Великої Британії, Франції та Китаю разом узяті. 23 травня 1993 Україна підписала Лісабон. протокол до Договору між СРСР і США про скорочення та обмеження стратег. наступал. озброєнь 1991 (ратифікований 18 листопада 1993). Крім того, 16 листопада 1994 вона приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядер. зброї 1968 і як неядерна держава зобов’язалася укласти з МАГАТЕ відповідну угоду про гарантії. З. я. з. — складова частина заг. і повного роззброєння, що є глобал. проблемою міжнар. співтовариства.

Завантажити статтю