Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни 1899 і 1907

ГАА́ЗЬКІ КОНВЕ́НЦІЇ ПРО ЗАКО́НИ ТА ЗВИ́ЧАЇ ВІЙНИ́ 1899 і 1907 – міжнародні угоди. Прийняті на міжнар. конф. у м. Гааґа (Нідерланди). Перша з них, яка проходила 6(18) травня – 17(29) липня 1899, скликана з ініціативи Росії. У конф. взяли участь 27 країн, зокрема Велика Британія, США, Німеччина, Франція, Італія, Японія, скандинав. країни. Конф. прийняла 3 конвенції: про мирне вирішення міжнар. зіткнень; закони і звичаї сухопут. війни; застосування у війні на морі положень Женев. конвенції 1864 про поранених і хворих, а також 3 декларації щодо обмеження засобів ведення воєн. дій. Основою для розробки документів стали матеріали Брюссел. конф. 1874, де була здійснена перша спроба розглянути, класифікувати і юрид. закріпити закони та звичаї війни.

Друга конференція, яка проходила 2(15) червня – 5(18) жовтня 1907, скликана з ініціативи США, підтриманої Росією. У конф. взяли участь 44 держави: всі учасники першої конф., а також 17 держав Пд. і Центр. Америки. Переглянувши декларації і конвенції 1899, вона прийняла 13 конвенцій: про мирне вирішення міжнар. конфліктів; обмеження випадків застосування сили для стягнення за договір. борговими зобов’язаннями; відкриття воєн. дій; закони і звичаї сухопут. війни; права й обов’язки нейтрал. держав і осіб у сухопут. війні; статус ворожих торгових суден при відкритті воєн. дій; переобладнання торгових суден у судна військові; установку автоматич. контакт. підвод. мін; бомбардування мор. силами під час війни; застосування у війні на морі положень Женев. конвенції 1864 про поранених і хворих; деякі обмеження при користуванні правом захоплення у війні на морі; встановлення міжнар. призового суду (не була реалізована); права й обов’язки нейтрал. держав у війні на морі. Ці конвенції стали важливим кроком у виробленні кодексу поведінки воюючих сторін, зокрема вперше була закріплена норма про оголошення війни, згідно з якою воєн. дії між державами не повинні починатися без недвознач. попередження у формі мотивованого оголошення війни чи ультиматуму. Відповідно до Г. к. заборонялось використовувати під час війни отруту чи отруєну зброю; атакувати або обстрілювати незахищені міста, селища, житла і будівлі; убивати чи ранити ворога, який здався; захоплювати і знищувати ворожу власність, окрім випадків настійної воєн. необхідності; віддавати на розграбування міста і місцевості, навіть узяті приступом; незаконно користуватися парламентер. прапором, військ. відзнаками і формою ворога, знаками санітар. формувань. При облогах і обстрілах міст воюючі сторони зобов’язувались по можливості уникати руйнувань і знищень будинків та споруд, які використовують у наук. і культур. цілях, істор. пам’яток, шпиталів та ін. місць, де перебувають поранені або хворі, за умови, що ці місця позначені видимими знаками і не використовуються у військ. цілях.

Г. к. 1899 і 1907 вперше у договір. порядку закріпили в міжнар. праві поняття «Збройні Сили», упорядкували питання партизан. війни і війни на морі, визначили правовий режим військ. полону, військ. окупації і форм припинення воєн. дій (капітуляція, перемир’я), поняття нейтралітету під час війни тощо. Учасники брали на себе зобов’язання вирішувати суперечки мирним шляхом і створили відповід. механізм посередництва, звернення до узгоджувал. комісій Г. к., третей. суду. Вони також юрид. закріпили принципи гуманізації ведення війни, встановили відповідальність держав і посадових осіб за порушення положень Г. к., зобов’язали країни-учасниці ознайомити свої ЗС із вимогами конвенцій і проінформувати про їхній зміст цивіл. населення. Однак спроби виробити рішення, спрямовані на обмеження озброєнь і забезпечення миру, виявились марними через небажання більшості учасників проводити скорочення чи обмеження озброєнь. Недолік прийнятих у Гаазі конвенцій полягав у тому, що їхні положення були обов’язкові тільки для учасників конвенцій і лише у тому випадку, якщо всі воюючі сторони їх підписали. Якщо ж у війну вступала країна, яка не підписала конвенцій, ці норми переставали діяти навіть стосовно країн-учасниць. СРСР у 1942 заявив, що він буде дотримуватись Г. к. 1899 і 1907 на основі загальності, а у березні 1955 у ноті уряду Нідерландів (депозитарію конвенцій) визнав ратифіковані Г. к. у тій мірі, у якій вони не суперечать Статуту ООН, і якщо вони не були змінені чи замінені ін. міжнар. угодами, учасником яких є СРСР.

Юрид. норми і принципи ведення війни, сформульовані в 1899 і 1907, у практику повсякден. діяльності і бойового застосування укр. війська вперше були офіц. впроваджені 1920 окремим додатком до «Статуту польової служби» Армії УНР. Нині ці норми введені у Бойовий статут Сухопут. військ ЗС України. Також розроблені і розповсюджені у військах численні метод. посібники і пам’ятки на вказану тематику.

П. Д. Біленчук, В. М. Кочетков, В. Б. Міщенко