КО́ШИЦЬ Павло Олексі­йович (справжнє — Порай-Кошиць; 14(26). 01. 1863, с. Кирилівка, нині с. Шевченкове Звенигородського р-ну Черкаської обл. — 02(15). 03. 1904, Москва) — спів­ак (лірико-драматичний тенор), педагог. Батько Ніни, двоюрідний брат Олександра Кошиців. З родини священиків. Освіту отри­мав у Богуславському духовному училищі (ни­ні Київська обл.) та Київській духовній се­мі­нарії. У 1880-х роках спів­­ав у ка­пелі купця В. Рукавишникова (м. Нижній Новгород, Росія). 1886 на­вчався співу в Московській консерваторії (клас Ф. Коміс­саржевського). Удосконалював майстерність у Поцці (м. Мілан, Італія). З успіхом ви­ступав на оперних сценах Італії (1887–89), Греції, Ґватемали. 1890 — соліст Тифліської опе­ри (нині Тбілісі). Здобув високу оцінку П. Чайковського за вико­на­н­ня партії Германа у його опері «Пікова дама». 1891–92 висту­пав у Київській опері, де блискуче де­бютував партією Отел­ло (одно­ймен­ної опера Дж. Верді), мав ве­ликий успіх у партіях Ленського («Євге­ній Онєгін» П. Чайковсь­ко­го), Рау­­ля та Іоан­на Лейденсько­го («Гуґеноти», «Пророк» Дж. Ме­й­єр­бера). 1893–1903 — соліст Ве­ликого театру у Москві. Володів красивим, сильним голосом широкого діапазону з бага­тою тембральною палітрою, а також не­аби­яким артистизмом. Брав участь у премʼєрах: «Паяци» Р. Ле­он­ка­вал­ло (Каніо), «Зиґфрід» Р. Ваґ­нера (1894, головна партія), «Троян­ці в Карфагені» Г. Берліоза (Еней). У камерних концертах виконував ро­манси П. Чайковського й М. Лисенка («Огні горять»). Втратив го­лос. Отримавши мізерну пенсію, приватно викладав спів. Покінчив життя самогубством.