Євразійство

ЄВРАЗІ́ЙСТВО — філософська і політологічна концепція, основним змістом якої є ідея унікальності та жит­тєдайності синтезу Заходу і Сходу на теренах Російської держави. Деякі дослідники виводять витоки Є. з творчості рос. мислителя 1-ї пол. 19 ст. П. Чаадаєва. У своїх працях він висловив думку про необхідність для Росії по­єд­нати досягне­н­ня двох цивілізацій — Сходу й Заходу (проте, на його думку, вона цього не зробила і тому лишилася поза цивілізац. часом і простором). Ін. науковці проводять лінію Є. ще у давніші часи — до періоду Петра І і навіть Івана ІІІ, коли ді­стала об­ґрунтува­н­ня ідея «третього Риму». Певні євразій. мотиви (унікальності шляху Росії до соціалізму внаслідок специфіки її істор. роз­витку під впливом сх. деспотизму) можна зна­йти у творчості О. Герцена та деяких теоретиків народництва. Широкого роз­по­всюдже­н­ня ідея Є. набула на­прикінці 19 — на поч. 20 ст. Саме тоді в ході осмисле­н­ня процесу швидкої вестернізації рос. дійсності зародилися різноманітні форми Є. — про­уряд. й опозиц., від­верто висловленого і латент., подекуди не усві­домленого самими його речниками. Серед найві­доміших євразійців того періоду — філософ В. Солов­йов, котрий, прагнучи уникнути крайнощів концепцій західників та словʼянофілів, говорив про Росію як про особл., третій світ, покликаний синтезувати все краще, що властиве зх. і сх. світам, подолати їхню істор. обмеженість. Його спадщина значно вплинула на подальший роз­виток рос. філос. і су­спільно-політ. думки. Є. оформилося як певна ідейна течія у працях Л. Карсавіна, М. Трубецького, П. Савицького, Г. Флоровського, Дж. Вернадського. Вони за­провадили в обіг самий термін «Є.», який повʼязувався з окремим не суто геогр., а цивілізац. материком. Хоча ідеї Є. існували та роз­вивалися значно раніше, маніфестом цього напряму вважають зб. статей М. Трубецького, П. Савицького, Г. Флоровського та П. Сувчинського «Исход к Востоку» (София, 1921). На думку цих дослідників, геогр. і культурна єд­ність Євразії забезпечувалася впливом Росії, подальша першочерг. цивілізатор. місія якої полягає в обʼ­єд­нан­ні Азії з метою орган. вро­ста­н­ня остан­ньої у сучас. світ. Проте наголошувалося швидше на азійськості Росії, на її докорін. від­мін­ності від Європи, ніж на необхідності синтезу здобутків Сходу і Заходу. Сама Росія трактувалася як богообрана країна, покликана вищими силами до виведе­н­ня не­істор. народів на шлях істин. цивілізації.

Ця концепція своєрід. чином пере­гукувалася з концепціями ідеологів більшов. партії, що захопила владу на теренах Рос. держави 1917–21. Ідеї лідера більшовиків В. Леніна про Росію як депо світ. революції і те, що вона роз­виватиметься насамперед через боротьбу народів Азії проти європ. капіталізму (за допомогою і під проводом Росії), фактично над­звичайно суголосні осн. ідеям євразійців. Ідеаліст. Є. рос. філософів 1-ї пол. 20 ст. і комуніст. Є. більшовиків стали, по суті, спробами заперече­н­ня процесів європеїзації (вестернізації) життя народів Рос. держави, перед­усім самих росіян. Ідея побудови соціалізму в окремо взятій державі, що протистоїть «загниваючій Європі» та революціонізує «пригноблений Схід», стала офіц. про­грамою дій більшовизму. Тому не випадково частина молодшої генерації євразійців-емі­грантів у 1930-х рр. погодилася на таємну спів­працю зі спец­службами сталін. режиму для забезпече­н­ня пере­моги оновленої євроазій. Росії (СРСР) над Європою. Певною рецепцією Є. на укр. ґрунті у 1920-х рр. стали ідеї М. Хвильового щодо необхідності по­єд­на­н­ня для України орієнтації на Європу та азій. ренесансу (залишилися нероз­виненими). Домінуючим в укр. інтелектуал. традиції різних напрямів, включно з націонал-комунізмом, було європейство. Геополіт. та соціокультурну специфіку України — між Сходом і Заходом — досліджував І. Лисяк-Рудницький, проте він стояв на вираз. позиції необхідності вестернізації політ. й екон. життя України. Після 2-ї світової війни євразій. мотиви в офіц. рад. комуніст. доктрині виродилися у від­вертий великодерж. шовінізм. Однак роз­роблялися й тією чи ін. мірою опозиц. до пануючої ідеології концепції Є. Найбільшої популярності з-поміж них здобула теорія Л. Гумільова, згідно з якою євразій. єд­ність стала під­ґрунтям виникне­н­ня Рос. держави, що по­стала як симбіоз Моск. князівства та Золотої орди, при цьому орієнтація на Схід була запорукою подола­н­ня загарбниц. планів Заходу щодо Росії. Взагалі зх.-європ. цивілізацію він часто повʼязує з силами «темної енергії», що для його концепції етногенезу є тотож. руйнівному первню в історії людства. Для Л. Гумільова сильна рос. влада органічно необхідна для роз­витку на євразій. теренах, тому більшовизм (вияв Є.) загалом позитивне явище для Росії, оскільки більшов. режим стверджував міць держави і протидіяв процесам зх. впливу. Пер­спективи країни він також вбачав у посилен­ні від­верто євразій. спрямованості Росії і навіть по­глиблен­ні її азій. витоку та союзу з азій. державами. Під впливом Л. Гумільова В. Чивіліхін у публіцист. праці «Память» (кн. 1, 1978; кн. 2, 1981) в популяр. формі роз­винув ідеї Є. Ця книжка високо оцінена керівництвом КПРС — очевидно ідеї Є. виявилися суголосними пошукам нової ідеології, яку проводила частина рад. кер-ва, коли стало зро­зумілим, що ортодоксал. марксизм-ленінізм за­знав краху. На від­міну від гумільов. версії Є., робилися спроби творе­н­ня т. зв. демократ. Є. Фактично (але без за­стосува­н­ня цього терміну) власну концепцію вивів М. Гефтер, коли об­ґрунтовував особливу цивілізац. ситуацію Росії як «світ світів». Однак у його концепції Росія повин­на не протистояти європ. цивілізації, а творчо засвоювати її здобутки і знаходитися з нею у по­стій. твор. діалозі. «Світ світів» М. Гефтера по­стає не як результат цивілізатор. впливу рос. етносу, а як унікал. результат істор. роз­витку, тому спроби пі­дігнати його під великодержавно-імпер. стандарт історик роз­глядає як руйнацію своєрідності цього феномену. Нині у РФ ідеї Є. слугують теор. прикри­т­тям об­ґрунтува­н­ня особл. місії цієї держави на пострад. просторі. Їх використовує широкий спектр політиків і теоретиків — С. Кургінян, Г. Зюганов, Г. Попов, В. Жириновський та ін. Особливо актив. теоретиком і проповід­ником ідей Є. в остан­ні роки став О. Дугін. Варіантом Є. можна вважати популярні у певних інтелектуал. колах РФ, України та Білорусі ідеї союзу словʼян. народів та тих, кого зі словʼянами повʼязала істор. доля.

В Україні також роз­робляються концепції Є. І. Лосєв, роз­глядаючи Є. як негатив. феномен, вважає, що першою євразій. державою була Візант. імперія, спадкоємцем якої стала Рос. (головне для України вийти із зон впливу євразій. деспотизму). Натомість для В. Ткаченка і Д. Табачника Україна — євразій. держава, що органічно по­єд­нує у собі Захід та Схід і при цьому осібна від Росії. Існують і гіпотези стосовно особл. місії України як євразій. моста (ко­ординація спіл. дій з Росією). Дис­кусії щодо статусу України як євразій. чи європ. країни тісно повʼязані з внутр.-політ. боротьбою. Прихильники Є. одно­значно орієнтують Україну на всебічну інтеграцію в СНД і на проти­стоя­н­ня «руйнів. впливові Заходу».

Завантажити статтю