Європейська спільнота

ЄВРОПЕ́ЙСЬКА СПІЛЬНО́ТА  — група народів, яких об’єднують спільні риси історичного та культурного розвитку, а також спільне проживання на території Європи. Вузьке трактування цього поняття обмежує кордони Є. с. переважно протестант. й катол. країнами Зх. і частини Центр. Європи; широке — передбачає включення до нього усіх народів європ. субконтиненту, азій. частин РФ і Туреччини, країн Кавказ. регіону. Потужні культурно-істор. зв’язки з Є. с. підтримує насел. колиш. британ. колоній — США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, частково Пд.-Афр. Респ. Є. с. включає у себе народи, які є носіями мов індоєвроп. та фінно-угор. мовних сімей. Поч. формування системи європ. культур. цінностей став розквіт грец. цивілізації у 5 ст. до н. е. Традиції давньогрец. культури увібрала Римська держава, що на межі тисячоліть об’єднала у своєму складі Пд., значну частину Зх. і Центр. Європи, а також деякі неєвроп. країни Середземномор. бас., на які була поширена антична культура. Падіння Зх. Рим. імперії 476 й заснування варвар. королівств на її тер. заклало підвалини створенню сучас. зх.-європ. держав. Ідея необхідності об’єднання Європи знайшла втілення в імперії Карла Великого (поч. 11 ст.) та Священ. Рим. імперії (962–1806). Згуртованості європейців сприяло поширення християнства, а також необхідність протидії араб. (7–8 ст.) і турец. (15–17 ст.) завойовникам. Універсалізм християн. Церкви за доби середньовіччя та раннього нового часу призвів до створення єдиного культ.-осв. простору. У 15–18 ст. епоха Відродження, з притаман. їй космополіт. та гуманіст. ідеями, Реформація, з її реліг.-етич. обґрунтуванням приват. власності та свободи думки, а також ліберал.-демократ. ідеї Просвітництва стали подальшими віхами формування Є. с. 19 ст. — період найвищого злету екон. та політ. потужності європ. країн, а також поглиблення поділу Європи внаслідок остаточ. формування європ. націй та діяльності націоналіст. рухів. Поширення володінь європ. колоніал. імперій далеко за межі субконтиненту сприяло посиленню відчуття згуртованості європейців. Бездерж. народи Європи (ірландці, бретонці, баски, норвежці, слов’ян. народи Рос. та Австро-Угор. імперій) користувалися значно більшими правами у державах, де вони мешкали, ніж насел. неєвроп. колоній тих самих держав. Період 1914–45 деякі зх. дослідники називають періодом європ. громадян. воєн. Дві світ. війни, які спалахнули унаслідок протиріч між європ. державами, підірвали екон. та політ. потужність Європи, проте остаточно сформували переконання переважної частини європ. політ. еліти, що тільки єдність може забезпечити процвітання Європи. Безпосеред. втіленням цього переконання став поч. процесу європ. інтеграції, а на нинішньому етапі — створення та розширення Європейського Союзу.

Завантажити статтю