Європейський союз

Визначення і загальна характеристика

ЄВРОПЕ́ЙСЬКИЙ СОЮ́З — між­народне політично-економічне обʼ­єд­на­н­ня європейських держав. Сформувався на основі Європейського економічного спів­товариства, Європейського обʼ­єд­на­н­ня вугі­л­ля і сталі (ECSC) та Європейського товариства з атомної енергії (Euratom). Правовою основою для такого обʼ­єд­на­н­ня став Договір про Європейський Союз, під­писаний 1992 дванадцятьма державами-членами трьох за­значених спів­товариств (Бельгією, Великою Британією, Грецією, Данією, Ірландією, Іспанією, Італією, Люксембурґом, Нідерландами, Німеч­чиною, Португалією, Францією) у місті Маастрихт (Нідерланди). Згодом Маастрихтський договір доповнено низкою протоколів і заяв з різних аспектів діяльності Європейського Союзу.

З по­гляду норм класичного між­народного права Європейський Союз по­єд­нує в собі якості між­народної організації та держави. Країни-члени пере­дали йому державницькі функції, попередньо від­мовившись здійснювати ці функції само­стійно. Це стосується перед­усім компетенцій ЄС в галузях конкуренції та спільної торгової політики. Між­народний юридичний статус ЄС дає обʼ­єд­нан­ню можливість само­стійно проводити дипломатичну діяльність на між­народній арені. Принципи верховенства й прямої дії права ЄС щодо систем національних прав країн-членів гарантують однорідність юридичного простору спільноти і також надають їй ознак державності федеративного типу.

Європейський Союз став результатом майже 40-річного роз­витку процесу ін­ституціоналізації європейської інтеграції. Упродовж першої половини 1990-х років країни-члени ЄС спрямовували свої зуси­л­ля на створе­н­ня Монетарного союзу. Водночас вирішувалося пита­н­ня входже­н­ня до Європейського Союзу нових членів. 1995 року до ЄС при­єд­налися Австрія, Швеція та Фінляндія, але більшість норвежців та швейцарців висловилися проти членства в Європейському Союзі. У тому ж році набули чин­ності Шенгенські угоди (1985), які забезпечили політико-правові умови створе­н­ня Шенгенського без­візового простору для громадян країн-членів Європейського Союзу (у межах цього простору перед­бачено вільне пере­сува­н­ня робочої сили та на­да­н­ня послуг). 1999 року створено Монетарний союз Європейського Союзу, однак до нього не уві­йшли Велика Британія, Данія, Швеція, 2002 року єдина грошова одиниця євро введена у готівковий обіг. 2000 року в місті Ніцца (Франція) на зу­стрічі глав держав 15 країн-членів ЄС та десяти країн-кандидатів під­писано договір, що фактично започаткував процес випрацюва­н­ня Кон­ституції ЄС. 2002 року роз­почалася робота Кон­ституційного конвенту, 2003 року Рада глав держав-членів ЄС затвердила проект Кон­ституції. На­ступного року в Римі під­писано першу Кон­ституцію ЄС, однак її досі не ратифіковано всіма країнами-учасницями ЄС (національними парламентами або референдумами; на­приклад, у Франції та Нідерландах на референдумах було від­хилено ратифікацію Кон­ституції ЄС).

2004 року новими членами Європейського Союзу стали від­разу 10 країн: Естонія, грецька частина Кіпру, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словач­чина, Словенія, Угорщина, Чехія. У 2007 році до ЄС при­єд­нано Румунію та Болгарію, у 2013 — Хорватію. У 2020 в результаті Брекзіту (референдум, що від­бувся 2016 року) Велика Британія полишила ЄС. Отже, нині кількість країн-членів ЄС — 27, хоча загальний їх пере­лік охоплює 28 країн (див. табл.)

Країни Європейського Союзу

Головний наднаціональний орган виконавчої влади Європейського Союзу — Європейська комісія (створена 1958 року; президент від 2019 року — У. фон дер Ляєн). Вона незалежна від впливу національних урядів, при­ймає колегіальні ріше­н­ня та несе від­повід­альність перед Європейським парламентом. Складається з 20 європейських комісарів, зокрема голови Європейського Союзу і двох його за­ступників, при­значуваних за згодою урядами держав-членів на пʼять років з правом пере­о­бра­н­ня. Комісари не мають права давати чи отримувати ін­струкції від національних урядів, зобовʼязані зберігати конфіденційність інформації. 1993 року пред­ставництво Європейської комісії від­крите в Україні.

Окрім низки соціально-економічних та внутрішньополітичних про­блем перед ЄС по­стала необхідність роз­будови власних Збройних сил. Першим викликом спільній зовнішній політиці ЄС у пита­н­нях світової без­пеки стали балканські події. Під час бомбардувань Югославії, коли НАТО, кероване США, по-своєму вирішувало конфлікт між албанцями та сербами (1998–99) в автономній країні Косово, Європейський Союз виявився не­спроможним стати гарантом європейської без­пеки. Нова криза у зовнішньополітичній діяльності Європейського Союзу виникла у звʼязку з ініці­йованим США повале­н­ням в Іраку режиму С. Хусейна. Держави-члени та держави-кандидати у члени Європейського Союзу, без­умовно під­тримуючи курс на по­всюдне встановле­н­ня демократії, мали різні під­ходи щодо практичного виріше­н­ня про­блем демократизації світу. Європейський Союз фактично роз­коловся на «нову» Європу, яка на чолі з Великою Британією та Польщею під­тримала іракську політику США, орієнтуючись на військове втруча­н­ня у внутрішні про­блеми Іраку, та «стару» Європу, яка на чолі з Францією та Німеч­чиною наголошувала на нелегітимності суто військового виріше­н­ня іракської про­блеми. Від­повід­дю Європейського Союзу на ці виклики стало створе­н­ня 2004 року Європейського агентства з питань озброєнь та формува­н­ня Європейського корпусу, покликаного виконувати миротворчі функції по всьому світу.

Європейський Союз — найбільший торговий партнер та інвестор України. Політико-правові засади спів­робітництва закладені 1994 року «Договором про партнерство й спів­робітництво між Україною та Європейським Союзом» (набув чин­ності 1998 року). Його положе­н­ня 2004 року поширені на десять нових країн-членів ЄС. У політичній сфері спів­робітництво здійснюється на рівні Ради спів­робітництва Україна–Європейський Союз, регулярно від­буваються консультації у форматі Україна — «трійка» Європейського Союзу (складається з держави, яка головує в Європейському Союзі, держави, яка головувала у попередньому терміні, і держави, яка буде головувати у най­ближчі пів­року). 1997–2004 роках від­булося вісім засі­дань Ради спів­робітництва Україна–Європейський Союз на найвищому рівні, 2005 року під­писано роз­рахований на три роки План дій Україна–Європейський Союз, що перед­бачає за­провадже­н­ня політики «спеціального сусідства». Окрім економічних аспектів, пріоритетами в спів­праці України та Європейського Союзу є проведе­н­ня регулярних консультацій з актуальних між­народних про­блем, питань боротьби з організованою злочин­ністю та корупцією, запобіга­н­ня нелегальній міграції, а також спів­робітництво у галузі культури й освіти. 2009 року тривали пере­говори щодо укладе­н­ня угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом: Україна наполягала на збережен­ні за собою пер­спективи вступу, Європейський Союз хотів на неви­значений термін закріпити спів­працю у форматі так званого Східного партнерства (також залишалися роз­біжності стосовно унормува­н­ня правил створе­н­ня зони вільної торгівлі). У 2014 укладено «Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом» (набула чин­ності в 2017 році). У 2022 році Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС.

Літ.: 1992 год: новый этап в истории западноевропейской интеграции. Москва, 1991; Василенко С. Д. Європейський процес і Україна. О., 1996; Ильин Ю. Д. История и право Европейского Союза: Учеб. пособ. X., 1998; Копійка В. В. Європейський Союз: Досвід роз­шире­н­ня і Україна. К., 2005; Україна–ЄС: від плану дій до посиленої угоди. К., 2007.

А. Ю. Мартинов

Завантажити статтю