Європейський парламент

Визначення і загальна характеристика

ЄВРОПЕ́ЙСЬКИЙ ПАРЛА́МЕНТ — консультативний і рекомендаційний орган Європейського Союзу. Ін. назва — Європарламент. Веде свою історію від Заг. асамблеї Європ. обʼ­єдн. вугі­л­ля і сталі (ЄОВС), засн. 1951. З утворе­н­ням 1957 Європ. екон. спів­товариства (ЄЕС) та Європ. товариства з атом. енергії (Євр­атом) вирішено створити одну асамблею для всіх 3-х спів­товариств під на­звою Європ. парламент. асамблея (від 1962 — Є. п.). Від 1979 вибори до Європарламенту від­буваються шляхом прямого і заг. голосува­н­ня насел. всіх держав-чл. ЄЕС. Юрид. основою для цього став Акт про вибори пред­ставників до Європарламенту шляхом прямих і заг. виборів (його осн. положе­н­ня чинні й для Європарламенту ЄС). Член Є. п. (термін повноважень — 5 р.) можуть бути депутати нац. парламентів держав-чл. ЄЕС (від 1992 — ЄС), окрім міністрів держав-чл., європ. комісарів (чл. Європ. комісії), чл. суду ЄС, службовців Європарламенту. Кількість депутатів зросла з 567-ми (1994) до 626-ти (1999) у звʼязку з прийня­т­тям до Є. п. Австрії, Фінляндії та Швеції. Пред­ставництво держав-чл. Європарламенту скликань 1994–99 та 1999–2004 роз­поділялося за кількістю мандатів: Німеч­чина — 99, Франція, Італія і Велика Британія — по 87, Іспанія — 64, Нідерланди — 31, Бельгія, Греція та Португалія — по 25, Швеція — 22, Австрія — 21, Фінляндія і Данія — по 16, Ірландія — 15, Люксембурґ — 6. Обʼ­єд­на­н­ня Німеч­чини зумовило збільше­н­ня кількості депутатів цієї країни з 81-го (склика­н­ня 1989–94) до 99-ти (склика­н­ня 1994–99), що порушило рівновагу між 4-ма великими державами-чл. ЄС. Європарламент, за аналогією з парламентами держав, має у своїй структурі президію в складі голови і 14-ти заст.; парламент. комісії, які готують проекти рішень; ген. секретаріат, що за­ймається адм.-тех. пита­н­нями. В Є. п. немає делегацій від держав-чл. і, від­повід­но, голосувань по делегаціях, а депутати обʼ­єд­нуються на основі приналежності до тієї чи ін. парт. групи або взагалі не входять до жодної з них. В Європарламенті скликань 1994–99 та 1999–2004 створ. 9 таких груп: європ. соціалістів, європ. нар. партії, «зелених» та ін. Групи мають власні ресурси, внесені до бюджету Європарламенту, окремий секретаріат. Пред­ставництво по­стій. комітетів Є. п. роз­таш. у Брюс­селі, його сесії (щомісяця впродовж тижня) проводять у м. Страсбурґ (Франція), секретаріат роз­міщений у Люксембурзі. Європарламент до прийня­т­тя Єдиного європ. акта 1986 мав досить обмежені права. Крім консультац. функцій, він міг блокувати прийня­т­тя бюджету та вносити до нього поправки, однак РМ Європ. спів­товариства могла ігнорувати його думку. Значно роз­ширив повноваже­н­ня Європарламенту Маастрихт. договір 1992, за яким у його від­носини з ін. органами ЄС за­проваджено процедури спіл. рішень. Згідно з цією процедурою, якщо Європарламент у ході другого чита­н­ня від­хиляє пропозиції РМ пере­важною більшістю голосів, оста­н­ня може прийняти їх тільки одноголос. ріше­н­ням. Ін. право — роз­пуск Європ. комісії: якщо парламент більшістю у 2/3 голосів засудить її діяльність, вона у повному складі повин­на піти у від­ставку (донині не за­стосовувалося). Правила голосува­н­ня у Європарламенті залежать від характеру ріше­н­ня, що має бути прийнятим: бюджетні пита­н­ня, проекти поправок повин­ні зі­брати просту більшість голосів, пропозиції щодо самих змін — абсолютну, прийня­т­тя вотуму недовіри та від­хиле­н­ня бюджету — 2/3. Згідно зі ст. 94 внутр. регламенту Європарламенту голосува­н­ня за­звичай від­бувається за допомогою під­нятої руки. 10–13 червня 2004 у 25-ти країнах-чл. ЄС від­булися вибори 682-х депутатів Є. п. Пред­ставництво депутатів від держав-чл. ЄС роз­поділене за квотами від­повід­но до чисельності насел.: Німеч­чина — 99; Велика Британія, Франція, Італія — по 72; Іспанія, Польща — по 50; Нідерланди — 25; Греція, Бельгія, Чехія — по 22; Угорщина, Португалія — по 20; Швеція — 18; Австрія — 17; Данія, Фінляндія, Словач­чина — по 13; Ірландія, Литва — по 12; Латвія — 8; Словенія — 7; Люксембурґ, Естонія, Кіпр (грец. частина) — по 6; Мальта — 5. За результатами виборів сформовано 8 політ. груп (фракцій): Європ. нар. партії (християн. демократи), Партії європ. соціалістів (соціал-демократи), Європ. партії лібералів, Європ. «зелених», конфедеративна група Європ. обʼ­єд­нані ліві, група Союз за Європу націй, тех. група незалеж. депутатів, група позафракц. депутатів. 2009 на черг. виборах пере­могу здобула Європ. нар. партія (християн. демократи). Роз­шире­н­ня повноважень Європарламенту щодо контролю за діяльністю Європ. комісії залежить від набу­т­тя чин­ності Лісабон. договору 2007.

Європарламент почав спів­працювати з ВР України 1992. Роз­виток такої спів­праці — важлива складова політ. від­носин України з ЄС. Осн. напрямом діалогу стала про­блема роз­робле­н­ня та реалізації про­грами адаптації укр. законодавства до норм і стандартів ЄС. При цьому парламент. аспекти взаємодії є важливим інструментом погодже­н­ня не лише інтересів укр. та європ. політ. еліт, а й форумом взаємодії між громадян. су­спільствами.

Літ.: Крылова И. С. Европейский парламент (Правовой статус). Москва, 1987; Топорнин Б. Н. Европейские сообщества: право и ин­ституты. Москва, 1992; Геген Д. У лабіринті Європейського Союзу / Пер. з франц. К., 1995; Гоці С. Урядува­н­ня в обʼ­єд­наній Європі / Пер. з італ. К., 2003; Довгань В. М. Європейський парламент: правовий статус і компетенція в системі органів Європейського Союзу. К., 2007.

М. М. Микієвич, А. Ю. Мартинов

Завантажити статтю