ЄВТИ́ХІЄВ Олександр Федорович (1879, с. Чадобець Єнісей. губ., Росія — після 1935) — право­знавець. Професор (1918). Закін. Харків. університет (1903), де від 1904 під керівництвом О. Раєвського готувався до викладац. діяльності, а від 1907, після скла­да­н­ня магістер. іспитів, працював приват-доцент кафедри адм. права (також викладав законо­знавство у Харків. реал. училищі). 1908–09 пере­бував у закордон. наук. від­ряджен­ні: працював у б-ках Парижа і Берліна, слухав лекції у Берлін. університеті. Від 1910 — кандидат на судові посади при Харків. судовій палаті, радник губерн. правлі­н­ня у м. Люблін (нині Польща). 1911 опублікував моно­графію «Закон­ная сила актов администрации», яку роз­глядав як майбутню магістер. дис., але офіційно так і не подав на захист. Від 1912 — у Департаменті духов. справ іноз. сповідань МВС (С.-Петербург): зав. наук. б-ки, від 1916 — в. о. нач. від­діл. законодав. проектів. Брав участь у роз­роблен­ні та реалізації законодавства щодо віротерпимості й свободи совісті. Після більшов. пере­вороту 1917 від січня 1918 служив у ліквідац. від­ділі Наркомату юстиції РСФРР, який опікувався пита­н­нями від­діле­н­ня Церкви від держави, викладав у нових навч. закладах, засн. 1918–19: Смолен. університеті, Моск. соціаліст. академії, на факультеті сусп. наук Моск. університету. Згодом пере­їхав до Харкова, працював у Наркоматі юстиції УСРР, зокрема у грудні 1920 — червні 1921 і в січні–квітні 1922 був тимчас. в. о. зав. кодифікац. від­ділу (у другому випадку з одночас. пред­ставництвом Наркомату в Малому Раднаркомі); за сумісництвом у травні–грудні 1921 — консультант екон.-правового від­ділу Наркомату зовн. справ УСРР. Водночас за­ймався наук.-освіт. діяльністю: від 1920 — проф. правн. ф-ту, від 1921 — голова секції адм. права н.-д. каф. про­блем сучас. права Харків. ін­ституту нар. господарства, від 1926 — проф. адм. права Харків. геодез. ін­ституту. Готував дис. із про­блем комунал. управлі­н­ня. Брав активну участь у першій кодифікації укр. рад. законодавства, у жовтні 1924 — лютому 1925 очолював під­комісію Комісії роз­гляду законодав. перед­бачень при РНК УСРР, створену для доопрацюва­н­ня проекту Адм. кодексу УСРР, остаточно затвердженого 1927. Згодом став спів­автором офіц. по­статей. коментаря до цього кодексу (опубл. 1929) і упорядником його нового офіц. вид. з додатк. матеріалами (опубл. 1935). У 1930-х рр. — консультант Наркомату юстиції УСРР, спів­роб. госп. секції Укр. ін­ституту судової політики (Київ). Актив. чл., від 1924 — бібліотекар і чл. правлі­н­ня Укр. юрид. товариства. 1928 брав участь у роботі секції права сх. країн Всеукр. наук. асоц. сходо­знавства. Разом із А. Єлістратовим і В. Кобалевським став одним із основоположників рад. адм. права, яке у дусі класич. по­глядів про «благоустрій і благочи­н­ня» роз­глядав як систему юрид. принципів, що регулюють держ. діяльність, спрямов. на гарантува­н­ня без­пеки і добробуту громадян (насамперед трудящих). Одним із перших теоретично об­ґрунтував поділ адм. права на заг. та особливу частини. Серед наук. здобутків — оригін. класифікація адм. актів на нормативні, індивід. та юрисдикційні, теор. опрацюва­н­ня пита­н­ня про забезпече­н­ня закон­ності у сфері держ. упр., пропозиції щодо роз­витку в СРСР і УСРР адм. юстиції. За висловлену в під­ручниках думку, що права особи в рад. респ. під­порядк. правам колективу, в працях А. Вишинського, починаючи з публікацій 1938, Є. на­званий контр­рев. наклепником на рад. лад і антирад. шкідником. Подальша доля неві­дома.