Електротерапія

ЕЛЕКТРОТЕРАПІ́Я (від електро… і терапія) — один з методів фізіотерапії, що передбачає застосування з лікувальною метою дозованого впливу електричного струму чи електромагнітного поля. Перші спроби застосування електрики для лікування пов’язують з емпірич. використанням деяких видів електрич. риб. Регулярна Е. стала можливою з відкриттям Л. Ґальвані т. зв. тварин. струму (1791) та розробленням А. Вольтою приладу для отримання постій. струму (1800). Нині використовують постій. електрич. струм низької напруги малої сили, який спрямовують на тіло (окремі ділянки) пацієнта в безперерв. чи імпульс. режимах при застосуванні методів гальванізації, лікар. електрофорезу, електростимуляції, електроанальгезії, діадинамотерапії; змін. електрич. струм у безперерв. або імпульс. режимах при інтерференцтерапії, ампліпульстерапії, флуктуоризації; постійне електричне поле малої напруги в імпульс. режимі низької частоти при інфітатерапії, високої напруги — при франклінізації; змінне електромагнітне поле високої частоти при заг. дарсонвалізації, ультрависокої частоти — при ультрависокочастот., імпульс. терапіях й індуктотермії, надвисокої частоти — при дециметро-, сантиметро- і міліметрохвильовій терапіях. Поширеним є лікар. електрофорез — фізіотерапевт. метод електрофармакол. поєднання впливу на організм двох чинників — постій. (випрямленого, імпульс., однієї полярності) струму та введених за його допомогою лікар. речовин. У мед. практику його 1807 запровадив Ф. Рейсс, 1887 С.-А. Арреніус розробив теорію електролітич. дисоціації, що стала основою методу. Спочатку для його позначення використовували терміни «іонгальванізація», «іонтофорез», «іонотерапія». Особливість лікар. електрофорезу полягає в тому, що на фоні постій. струму як біол. подразника (актив. лікув. чинника) має місце дія, специфічна для кожної лікар. речовини, яку вводять у вигляді іонів чи окремих інгредієнтів, активіз. електрич. струмом, завдяки чому вона набуває підвищеної фармакол. активності. Електрич. струм є універсал. подразником для всіх збудливих тканин і, насамперед, для нерв. системи та м’язів. Е., замінюючи природні електричні імпульси, що виникають у нейронах, рецептор. структурах, м’язах тощо, здатна тривалий час підтримувати життєдіяльність постраждалих нерв.-м’язових утворень аж до можливої їх регенерації чи відновлення функцій.

Методи Е. широко використовують у всіх клін. спеціальностях, зокрема неврології (центр. і периферичні парези й паралічі, больові синдроми тощо), лікуванні захворювань опорно-рухової системи (остеоартрози, контрактури, вертеброгенна патологія та ін.). Знач. внесок у розвиток Е. зробили О. Щербак, О. Киричинський, В. Оржешковський, Д. Чопчик та ін.

Завантажити статтю