ЕЛ­ЛЕ́НС Франц (Hellens Franz; справж. — ван Ерманжан Фредерік; Van Ermenghem Frédéric; 08. 09. 1881, Брюс­сель — 20. 01. 1972, там само) — бельгійський письмен­ник, літературо­знавець, пере­кладач. Закін. юрид. факультет Ґент. університету (Бельгія, 1905). Писав франц. мовою. Був зна­йомий з М. Горьким, пере­клав низку творів С. Єсеніна (видав з власною перед­мовою зб. «Исповедь хулигана», Париж, 1922) та В. Маяковського. Опублікував мемуар. нарис про С. Єсеніна та А. Дункан у г. «Les Nouvelles littéraires, artistiques et scientifiques» (Paris, 1927, 22 octobre). У зб. новел «Les hors-le-vent» («Поза вітром», 1909), романах «Les clartés latentes» («Таємниче світло», 1912), «La femme partagée» («Жінка і двоє чоловіків», 1929) від­ображено нелегку долю «маленьких людей». Худож. манері Е. притаман­не по­єд­на­н­ня символіки, фантастики, романт.-міст. на­строїв з реаліст. картинами життя — романи «Mélusine» («Мелюзіна», 1920), «Bass-Bassina-Boulou» («Бас-Бас­сіна-Булу», 1922), зб. оповідань «Réalités fantastiques» («Фантастична реальність», 1923). У романах «Le naïf» («Наївний», 1926), «Les filles du désir» («Діви бажа­н­ня», 1930), «Frédéric» («Фредерік», 1935) роз­крито світ дит. мрій, юнац. прагнень і сподівань. Романи «La vie seconde» («Друге життя», 1945), «Naître et mourir» («Народитися й померти», 1948), «Mémoires dʼElseneur» («Нотатки Ельзенера», 1954) присвяч. пита­н­ням моралі. Автор дослідж. про сучасну польс. поезію, творчість Г. Сенкевича, Я. Івашкевича, Л. Толстого та ін. Під­тримував творчі звʼязки з О. Архипенком, працюючи над спільним твор. проектом — драм. дійством, яке по­єд­нало б мистецтво, музику й поезію. 1920 у г. «Lа Meuse» («Мез», м. Льєж, Бельгія) опублікував ст. «La poésie populaire de LʼUkraine» («Народна поезія України», від 21–22 січня) та «La littérature ukrainienne» («Українська література», від 24 березня), роз­глянувши докладніше 19 ст., зокрема життя і творчість Т. Шевченка, котрого на­звав «найбільшим поетом, якого мала українська література від самих її початків», а серед його послідовників найвище оцінив П. Куліша. Публікував також роз­відки про творчість М. Гоголя.