Архипенко Олександр Порфирович

Визначення і загальна характеристика

АРХИ́ПЕНКО Олександр Порфирович (18(30). 05. 1887, Київ — 24. 02. 1964, Нью-Йорк) — скульптор, живописець, графік. Навч. у Київ. худож. училищі (1902–05), з якого був виключ. за участь у студент. ви­ступах у звʼязку з поч. революції 1905–07. У 1906 пере­їхав до Москви, де до 1908 продовжував студії в училищі живопису, скульптури та архітектури. 1908–21 — у Парижі, 1921–23 — Берліні, від 1923 — у Нью-Йорку. 1921 заснував мист. школу в Берліні, а після 1923 — ще кілька в США. А. — один із законодавців світ. мистецтва 20 ст.: першим за­стосував кубіст. форму в скульптурі («Статуетка», «Боксери», «Гондольєр» — усі 1914; «Солдат іде», 1917), за­провадив порожнини — наскрізні отвори (інтервали) та увігнутості (конкейви) замість опуклостей. Вина­йшов новий різновид рельєфної поліхром. різьби — т. зв. скульптомалярство («Купальниця», 1915; «Натюрморт на круглому столі», 1916; «Жінка, яка стоїть», 1919 та ін.). Інтер­претуючи пластичні традиції готики, Ренесансу, бароко, А. часто за­стосовував при­йоми роз­фарбовува­н­ня своїх композицій («Карусель Пʼєро», 1913; «Жозефіна Бонапарт», 1935; «Жовте і чорне», 1938; «Океанська мадон­на», 1957). А. по­єд­нував різні матеріали: метал, скло, цемент, дерево, теракоту, пластмасу, перли тощо. 1912 А. від­крив і 1924 об­ґрунтував принципи «рухомого малярства», сконструював склад. механізм, який завдяки рухомим вузьким кольор. смужкам давав можливість витворювати композиції, образна конфігурація яких змінювалася за автор. задумом (т. зв. архипентура). У своїх деформаціях від­ображуваного спирався на пропорц. лад багатьох культур. явищ давнини — від трипіл. неоліт. пластики, єгипет. мистецтва, готики, половец. архаїки до укр. нар. мистецтва. Як один із яскравих і характер. пред­ставників авангардизму, А. мав знач. вплив на роз­виток модерніст. мистецтва в країнах Європи та Америки. Однак ві­домі і його реаліст. твори — композиції і порт­рети, по­значені глибокою психологічністю, виразністю і досконалістю образного і пластич. ріше­н­ня («Мати і дитина», 1910; «Білий торс», 1916; цикл порт­ретів дружини митця «Анжеліка», 1920-і рр.; порт­рети Т. Шевченка, 1923; І. Франка, 1925; диригентів В. Менґельберґа, 1925 і В. Фуртвенґлера, 1927; амер. письмен­ника Т. Вайлдера, 1926 та ін.). Брав участь у ви­ставках: «Золотий пере­тин» (Париж, 1912), «Armory Show» (Нью-Йорк, 1913), «Перша російська ви­ставка» (Берлін, 1922), «Кубізм та абстрактне мистецтво» (Нью-Йорк, 1936). Усього мав 118 персон. ви­ставок. Під­тримував творчі звʼязки з укр. інтелігенцією Львова та Києва. У 1933, під час Світ. ви­ставки у Чикаґо, ви­ставляв 48 робіт в укр. павіль­йоні; виконав для укр. частини парку у Клівленді памʼятники князеві Володимирові Великому, Т. Шевченкові, І. Франкові; створив два погру­д­дя Т. Шевченка. Твори художника зберігаються в багатьох музеях світу, а також у НХМ у Києві, Нац. музеї у Львові, Музеї образотвор. мистецтва ім. О. Пушкіна в Москві. Автор теор. нотаток, присвяч. про­блемі космізму у мистецтві та об­ґрунтуван­ню влас. твор. методу, оприлюднених у моно­графії «Archipenko. Fifty creative years» (Нью-Йорк, 1960; у ж. «Хроніка-2000». К., 1993. № 5, 6). (Див. іл. на аркуші «Скульптура» та до стат­ті «Авангардизм»).

Тв.: «Від­починок» (1910), «Медрано», «Танок» (обидва — 1912), «Жінка робить зачіску» (1915), «Жінка перед дзеркалом» (1916), «Єгипетський мотив» (1917), «Від­починок» (1922), «Машина Архипентура» (1924), «Мадон­на» (1936), «Коричневе і біле» (1942), «Король Соломон» (1963).

Пр.: Чому я виготовив погру­д­дя Тараса Шевченка // Наш Шевченко: Збірник-Альманах у сторіч­чя смерти Поета, 1861–1961. Нью-Йорк, 1961; Про себе // Всесвіт. 1968. № 1; Олександр Архипенко. Альбом. К., 1989; Теоретичні нотатки // Хроніка-2000. 1993. № 5(7).

Літ.: Голубець М. Архипенко // Укр. мистецтво. Л., 1922; Олександер Архипенко: З портр. художника й 66 світлинами. Берлін; Шененберґ, 1923; Гординський С. Архипенко // Назу­стріч. 1934. № 1, 1 січ.; Школа Архипенка // Там само. 1934. № 2, 15 січ.; Мацюта А. Порт­рети Шевченка в творчості Архипенка // Наш Шевченко: Збірник-Альманах у сторіч­чя смерти Поета, 1861–1961. Нью-Йорк, 1961; Коротич В. Плексигласова мадон­на самотності. Із біо­графії О. Архипенка // Вітчизна. 1966, № 10; D. H. Karshan. Archipenko. International Visionari // Smisthsonian Institution Press. Washington, 1969; Ладижинський В. Альбом Анрі Руссо для Архипенка // Нотатки з мистецтва. 1972. № 12; K. I. Michaelsen. Archipеnko: A Study of the Early Works 1908–1920. New York, 1977; Alexander Archipenko. A Centenial Тribute // National Gallery of Art and The Tel Aviv Museum. Washington; Tel Aviv, 1986–87; Гречанюк С. Химерна гілка вічного дерева // Соц. культура. 1987. № 4; Німенко А. Не­втомний шукач // Всесвіт. 1987. № 5; Горбачов Д. Суворість і ніжність // Там само. 1987. № 12; Німенко А. Його творчість — «архипентура» // Україна. 1987. № 22; Без­ручко-Росс О. Роля Архипенка в мистецтві ХХ ст. // Нотатки з мистецтва. 1987. № 27; Олександр Архипенко: Альбом. К., 1989; Певний Б. Архипенкове корі­н­ня // Сучасність. 1992. № 9; Горбачов Д. І арха­їст, і футурист. Олександр Архипенко. 1887–1964 // Хроніка-2000. 1993. № 5(7); Синько О. Р. Олександр Архипенко. Перші кроки. К., 1994; Диковицкая М. Н. Скульптура Александра Архипенко // Пробл. развития зарубеж. и рус. искус­ства. С.-Петербург, 1995; Гончар Л., Найда Р. Олександр Архипенко: доля і творчість // Київ. 1996. № 1–2; Сидор О. Складна дорога на батьківщину // Сучасність. 1996. № 9; Кудрявцев Л. Його знає світ, але не знає Батьківщина // УК. 1997. № 8–9; Горбачов Д., Найден О. Земні і небесні шляхи Олександра Архипенка // СіЧ. 1997. № 2; Петренко-Федишин І. Джерела новаторства та впливи Олександра Архипенка на модерну скульптуру // Мистецтво української діаспори. К., 1998. Вип. 1; Яців Р. Олександр Архипенко // Вісн. НТШ. 2000. Ч. 23.

Д. О. Горбачов

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю