ЕМПІРІОКРИТИЦИ́ЗМ — другий етап роз­витку позитивізму. Засн. на поч. 20 ст. фізиком Е. Махом і філософом Р. Авенаріусом, від­роджує субʼєктив. ідеалізм Дж. Берклі. Декларує прагне­н­ня подолати проти­стоя­н­ня матеріалізму та ідеалізму. У центрі вче­н­ня Е. — ідеалістично витлумачене поня­т­тя «досвід» — не як від­ображе­н­ня обʼєктив. світу, а як внутр. зміст сві­домості, незалежний від зовн. впливів. Єдиною реальністю є відчуття та їх комплекси. Емпіріокритики заперечують достовірність люд. знань, спроможність науки досягти обʼєктив. істини, тлумачать пі­зна­н­ня як засіб біол. при­стосува­н­ня до зовн. середовища, тому актуал. стають вимоги простоти й доцільності, що від­образилося в принципі «економії мисле­н­ня» та ідеалі «суто описової науки». У цьому аспекті Е. має багато спільного з реалізмом та реалізмом та прагматизмом. Спричинений кризою класич. фізики, Е. заперечує матерію як втіле­н­ня обʼєктив. реальності, незалежної від субʼєкта сприйня­т­тя; тлумачиться як фіз. ідеалізм.