Емпіріокритицизм

ЕМПІРІОКРИТИЦИ́ЗМ – другий етап розвитку позитивізму. Засн. на поч. 20 ст. фізиком Е. Махом і філософом Р. Авенаріусом, відроджує суб’єктив. ідеалізм Дж. Берклі. Декларує прагнення подолати протистояння матеріалізму та ідеалізму. У центрі вчення Е. — ідеалістично витлумачене поняття «досвід» — не як відображення об’єктив. світу, а як внутр. зміст свідомості, незалежний від зовн. впливів. Єдиною реальністю є відчуття та їх комплекси. Емпіріокритики заперечують достовірність люд. знань, спроможність науки досягти об’єктив. істини, тлумачать пізнання як засіб біол. пристосування до зовн. середовища, тому актуал. стають вимоги простоти й доцільності, що відобразилося в принципі «економії мислення» та ідеалі «суто описової науки». У цьому аспекті Е. має багато спільного з реалізмом та реалізмом та прагматизмом. Спричинений кризою класич. фізики, Е. заперечує матерію як втілення об’єктив. реальності, незалежної від суб’єкта сприйняття; тлумачиться як фіз. ідеалізм.

М. М. Кисельов