ЕНДЕ́МІКИ, Ендеми (від грец. ἔνδημος — місцевий, тубільний) — види організмів або таксони вищих рангів, поширені в межах певної території. Поня­т­тя 1820 увів О.-П. Декандоль. Антонім — пандеміки (космополіти). За мас­штабом ареалу роз­різнюють локальні (на­приклад, однієї гори або печери), вузькорегіональні (Українських Карпат, Криму), широкорегіональні (Карпатських, Пів­нічно-Причорноморських), плюрирегіональні (Балканських, Східно-Серед­земноморських) Е. Специфіка Е. краще проявляється на локальному та вузькорегіональному рівнях (вузькі Е.), які становлять облігатну стадію в еволюції кожного виду. Види, від­сутні за межами країни, називають національними Е.; феномен існува­н­ня Е., а також їхню долю у флорі чи фауні певної території — ендемізмом. Формуван­ню вузьких Е. сприяють гео­графічна ізольованість, ландшафтна різноманітність, під­вище­н­ня абсолютної висоти, аридизація клімату, специфічні субстрати, від­критість біо­ценозу, низька конкуренто­здатність виду, стримувальна діяльність консортів. Роз­різняють довготній, широтній та висотний градієнти ендемізму. За віком Е. класифікують на реліктові, або палеоендеміки (залишки давніх флор і фаун, які не мають споріднених форм, зокрема живі викопні, на­приклад, Східного Китаю — ґінко дволопатеве — Ginkgo biloba, акваторії Коморських островів — латімерія Чалумни — Latimeria chalumnae), та молоді, або неоендеміки (виникли в недавні геологічні часи і мають споріднені форми, на­приклад, Е. Криму: волошка козяча — Centaurea caprina, олень благородний кримський — Cervus elaphus brauneri). Вузькі Е. є найцін­нішою частиною біо­різномані­т­тя, тому потребують пріоритетної охорони. Дані про Е. використовують при аналізі генезису та еволюції екосистем і ландшафтів, природному ра­йонуван­ні території, науковому плануван­ні господарських та природо­охорон­них заходів. Вагомий внесок у ви­вче­н­ня Е. в Україні зробили Я. Дідух, Б. Заверуха, М. Клоков, В. Чопик та ін.