ЕПО́ХА (грец. ἐποχή — затримка, вихідний момент, ви­значений час) — великий проміжок часу, ознакою якого є ви­значні події або процеси у роз­витку природи, су­спільства, науки, мистецтва тощо. Роз­різняють Е. античності, серед. віків, класицизму, великих геогр. від­крит­тів та ін. В істор. періодизації Е. — проміжок часу з певними стадіями роз­витку, який охоплює весь конкретно-істор. зміст будь-якого етапу історії; його використовують на по­значе­н­ня подій, що ві­ді­грають вирішал. роль, принцип. якіс. змін у житті су­спільства. Іноді поня­т­тя «Е.» роз­глядають як таке, що фіксує поверхове, плин­не в сусп. житті; те, що не по­вторювалося в минулому та не має значе­н­ня для майбутнього (Ґ. Геґель). У марксизмі з ним повʼязували зміну су­спільно-екон. формацій, під­вище­н­ня соц.-політ. активності нар. мас, зумовлене спів­від­ноше­н­ням класових сил. Поня­т­тям «Е.» можуть окреслювати й час кризи, занепаду, за­стою, краху, ви­окремле­н­ня певного моменту непо­вторності, без­прецедентності, дис­кретності соц. часу. Межі Е. в сусп. науках ви­значають, як правило, за знач. істор. подіями або діяльністю істор. особистостей. Ці межі не абсолютні, а рухомі та від­носні. Крім сусп. наук, термін «Е.» вживають також в астрономії на по­значе­н­ня часу, за який по­дано певні ві­домості про небесні світила, а також у геології — на по­значе­н­ня одиниці часу, що від­повід­ає певному етапу геол. роз­витку Землі (див. Епохи складчастості).