Естонія, Естонська Республіка

К. В. Мезенцев; В. Коник

Естонія, Естонська Республіка

ЕСТО́НІЯ, Естонська Республіка (Eesti, Eesti Vabarük) — держава на півночі Європи, у Балтійському регіоні. На Пд. межує з Латвією, на Сх. — з РФ. На Зх. та Пн. омивається Балтій. морем та його затоками — Фінською, Ризькою. До складу Е. входять також понад 1500 о-вів (9,2 % тер. держави), найбільші з них — Сааремаа, Хіюмаа, Муху (Моонзундський, або Зх.-Естон. архіпелаг). Площа 45,1 тис. км². Насел. 1,34 млн осіб (2007): естонців — 68,5 %, росіян — 25,5 %, українців — 2,1 %, білорусів — 1,2 %, фінів — 0,8 %, ін. національностей — 1,9 %. Держ. мова — естонська. За віросповіданням переважна більшість насел. — лютерани і православні. Адм. поділ — 15 повітів (маакундів). Столиця — Таллінн (397 тис. осіб, 2007). Найбільші міста: Тарту (102 тис.), Нарва (67 тис.), Кохтла-Ярве (45 тис.), Пярну (44 тис.). Держ. устрій — парламент. республіка. Глава держави — президент. Законодав. орган — однопалат. парламент. Грош. одиниця — естон. крона. Гол. мор. порт та міжнар. аеропорт — Таллінн. Е. — чл. ООН, НАТО, МВФ, СОТ, ЄС.

Тер. сучас. Е. була заселена у 3 тис. до н. е. фінно-угор. племенами з Приуралля та Поволжя. У серед. 1 тис. до н. е. тут мешкали племена естів. У 10–11 ст. пд.-сх. частина сучас. Е. входила до складу Київ. Русі. Поч. 13 ст. позначився числен. нападами нім. хрестоносців, які 1224 захопили всю тер. країни. 1238 Пн. Е. з Ревелем (нині Таллінн) відійшла до Данії. 1346 данський король продав естон. землі Лівон. ордену. У результаті Лівон. війни (1558–83) Пн. Е. відійшла до Швеції, Пд. — до Речі Посполитої, о-ви Сааремаа, Муху — до Данії. Від 1645 — під владою Швеції: Естлянд. губ. (Пн. Е.) та Ліфлянд. губ. (Пд. Е.). Після Пн. війни 1721 Е. увійшла до складу Рос. імперії. Під час громадян. війни 1918 проголошено незалежність Естон. Респ. Від 1940 — Естон. РСР у складі СРСР. 1941–44 — під нім.-фашист. окупацією. 1990 перейм. на Естон. Респ. 1991 здобула незалежність. 1994 з Е. повністю виведено рос. війська.

Тер. країни рівнинна, на Пд. — горбиста (пн.-зх. частина Сх.-Європ. рівнини). Найвища точка — г. Суур-Мунамʼяґі (вис. 318 м, височина Хаанья на Пд. Сх. країни). Клімат помірний, вологий, перехідний від мор. до континентал. (вздовж балтій. узбережжя — мор., далі від моря — помірно континентал.); середня температура січня від –2° до –7 °С, липня — від +15° до +18 °С; кількість опадів 500–700 мм на рік. Через вплив мор. повітр. мас погода досить мінлива. Гол. річки — Нарва, Пярну, Емайиґі. Багато малих річок. З-понад 1100 озер найбільші — Пейпсі (Чудське оз.), Віртсʼярв. Численні болота. Ґрунти переважно дерново-підзолисті, дерново-карбонатні, заболочені. Зона мішаних лісів. Лісистість становить 42 % (переважають хвойні). Поширені лісолуки, луки. Серед тварин — лось, козуля, кабан, заєць, вовк, лисиця, ведмідь, рись; птахів — рябчик, глухар, тетерев, куріпка. На узбережжі багато переліт. птахів. Нац. парки: Лахемааський, «Соомаа» («болотна земля»). Корисні копалини: фосфорити (найбільші в Європі запаси; 2,2 % світ. запасів), горючі сланці (найбільші в Європі поклади), торф, нерудна буд. сировина (вапняк, доломіт, глина, пісок, гравій). Є родовища лікув. грязей. Е. — індустр.-аграрна країна. Розвинені машинобудування (радіотех., електро-, приладобудування), легка (текстил., трикотажна), харч. (рибна, молочна, мʼясна), деревообробна та целюлозно-паперова, хім., буд. матеріалів промисловості. У с. госп-ві переважає молочно-мʼясне скотарство, свинарство. Розвинене пром. рибальство. ВВП становить 17 338 млн дол. США, у розрахунку на одну особу — 12 933 дол. США. Експортує мʼясо-молочну продукцію, рибу, електротех. вироби, продукцію легкої та хім. пром-стей; імпортує паливо, машини і устаткування, метал. Гол. торг. партнери: Фінляндія, Німеччина, РФ, Швеція, Латвія, Литва. В Е. — 11 університетів, з них 6 — держ. Найбільші музеї: худож., солодощів (Таллінн), сланцю (Кохтла-Ярве), історії університету, літ. (Тарту). Памʼятки архітектури: Старе місто, замки та палаци, ратуша, церква Олевісте, Домський собор, Мор. ворота у Таллінні; університет у Тарту; замок, ратуша в Нарві; православ. Успен. Пюхтиц. монастир в Куремяе. Курорти: Пярну, Хаапсалу, Нарва-Йиесуу, Куресааре (мор., клімат., грязьові). Отепя — центр лижного спорту.

Е. визнала незалежність України 6 грудня 1991. Дипломат. відносини між державами встановлено 4 січня 1992. Україна та Е. уклали понад 45 міждерж., міжуряд. та міжвідом. договорів і угод, зокрема про дружбу і співробітництво (1992). Від 1993 функціонує Міжуряд. укр.-естон. комісія з питань торг.-екон. та наук.-тех. співробітництва. 1993 Е. першою з усіх країн офіційно визнала Голодомор 1932–33 в Україні геноцидом.

Е. та Україну єднають глибокі істор. традиції, що сягають 11 ст. 1030 київ. князь Ярослав Мудрий на місці давнього естон. городища Тарбату заснував фортецю Юрʼєв (згодом Дерпт, нині Тарту). З місц. університетом повʼяз. доля багатьох українців. У 1-й пол. 19 ст. тут навч.: історик, фольклорист та етнограф М. Закревський, педагог та громад. діяч, один з організаторів та кер. Кирило-Мефодіїв. братства М. Гулак. У 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. серед професор.-викладац. та керів. складу університету істотну роль відігравали українці — директор обсерваторії, ректор (1903–05) Г. Левицький, завідувач кафедри судової медицини, проректор О. Ігнатовський, проф. мінералогії В. Тарасенко та ін. Кількість українців серед студентів зросла після 1896, коли Міністерство освіти дозволило приймати до закладу вихованців духов. семінарій. 1898 з ініціативи Ф. Матушевського створ. нелегал. Дерпт. укр. студент. громаду, яку 1905 легалізовано з назвою «Муз.-драм. товариство студентів-малоросів в Юрʼєві» (1915 припинило існування). При Т-ві були хор, драм. колектив, б-ка. Також в Університеті діяли Волин. студент. в Юрʼєві земляцтво (1907–10), Таврій. земляцтво студентів Юрʼєв. університету (1908–10). Укр. громади були й в ін. естон. містах (напр., у м. Валґа Укр. громада 1917 видавала г. «Український голос» та «Досвід»). 1919 організовано Укр. нац. комітет в Е. (ліквідов. 1920). У 1919 послом УНР в Е. був Є. Голицинський. УНР Е. визнала уряд УСРР й уклала з ним низку угод. 1923–40 діяв Таллінн. клуб громадян України в Е. (голова — В. Потоцький), що займався організацією літ. та муз. вечорів, драм. вистав, публ. промов тощо. У 2-й пол. 20 ст. чисельність українців в Е. постійно зростала: 1959 — 17 692 особи, 1970 — 25 099, 1979 — 31 982, 1989 — 44 789. Відродження діяльності укр. організацій в Е. розпочалося 1988, коли було створ. Укр. земляцтво в Е. (1-й кер. — Б. Кулик), метою якого було збереження укр. культури, мови та нац. ідентичності естон. українців. Того ж року з ініціативи А. Лютюка створ. Групу на підтримку Руху за незалежність Е. та України з філіями в Таллінні і Тарту. 1991 зареєстровано УГКЦ. З часом укр. організації були створ. по всій тер. Е. і обʼєдн. у 2 самост. структури: Конгрес українців Е. (КУЕ, голова — В. Коник) та Асоц. укр. організацій в Е. (АУОЕ, голова — В. Паламар). КУЕ — чл. Асоц. народів Е., Європ. та Світ. конгресів українців. До його складу входять: Укр. земляцтво в Е., Союз українок Е., Центр укр. культури Таллінна, регіон. організації — укр. земляцтва у м. Нарва, Іда-Вірумаа, Йихві («Веселка»), Раквере («Барвінок»), Ойзу («Смерічка»), Укр. культ.-осв. товариство «Стожари» (м. Маарду), молодіжна організація «Пласт», спортивний клуб «Дніпро». АУОЕ обʼєднує укр. громад. організації: осередок укр. культури в Е. «Просвіта», регіон. укр. земляцтва і товариства у м. Сілламяе («Водограй»), Тапа («Орфей»), Тарту («Промінь»), Пярну («Вітчизна»), Спілку укр. молоді в Е., творче обʼєдн. «Койт», молодіжно-хореогр. ансамбль «Колор» (обидва — Таллінн). Як самост. регіон. організація діє укр. земляцтво «Спогад» у м. Пайде. В Е. існують творчі колективи: вокал. гурт «Відлуння» (перший укр. колектив в Е.), фольклор. ансамбль «Журба», хори «Провесінь», «Мрія», «Родина», дует «Світанна», ансамблі «Сусідки», «Калина», «Барвінок», «Смерічка», «Водограй», «Галичани», ансамбль автор. пісні «Надвечірʼя», театр. гурток укр. обряду «Вертеп», профес. фольк-рок-гурт «Свята ватра». 1991–2002 діяли дит. ансамблі «Струмочок», «Барвінок», 1998–2003 — дует «Сузірʼя». Функціонують лекцій. клуб «Співрозмовник», Консультац. центр, Літ. клуб. У Йихві діє Товариство репресованих. Від 1988 Укр. земляцтво в Е. видавало інформ. бюл. «Струни» (1999–2000 — г. «Струни»). Від 1990 на Естон. радіо щотижня виходять україномовні передачі «Червона калина» і «Люстерко» (дит.). 1993–98 існував укр. клас в Таллінні, від 2006 — у Сілламяе. При товариствах діють неділ. школи. У Тартус. університеті читають факультатив. курс української мови. Від 1992 в різних місцях Е. організовують табори для дітей з укр. родин; їх також направляють в укр. табори (Львівщина, Київщина, Івано-Франківщина, АР Крим). 2009 відбувся Форум укр. молоді Е. У Таллінні існує сакрал.-культур. центр (засн. і автор проекту — А. Лютюк), до якого входять церква Матері Божої Троєручиці (УГКЦ), монастир, Центр укр. культури. В церкві є іконостас роботи львів. художника П. Гуменюка. При Центрі укр. культури діють Укр. музей (зберігаються писанки, автентич. укр. нар. одяг, роботи нар. художниці Н. Винник), б-ка, школа нар. і монастир. промислів «Лабора», лінія з виготовлення паперу ручним способом. У Центрі є приміщення з гуцул. піччю і традиц. знаряддям, що відтворює укр. нар. побут. У Тарту на будівлі, у якій проходили зібрання першої укр. студент. організації, а також на будинку, де 1900 зупинялася Леся Українка, встановлені мемор. дошки. 2004 на честь перебування Т. Шевченка в Е. (1842) в Таллінні посаджено Шевченків. дуб і встановлено привезений з України памʼят. камінь. КУЕ організовує вечори, присвяч. видат. діячам укр. культури, зокрема С. Крушельницькій, І. Франку, М. Лисенку, І. Котляревському, Г. Сковороді, П. Тичині і В. Сосюрі, Лесі Українці, Олені Пчілці, поетам Праз. школи та ін. Акцією «Чорноб. молитва» щорічно вшановують памʼять жертв Чорноб. катастрофи, «Свічка памʼяті» — Голодомору. У церкві Нігулісте у Таллінні 2006 та 2008 відбулися концерти-реквієми укр. духов. музики, в Музеї окупації 2007 — виставка фотоматеріалів «Голод 32–33». КУЕ регулярно проводить Дні укр. культури «Естонія — наш спільний дім». 1998 відбулися Дні укр. культури, присвяч. сторіччю від дня заснування перших укр. громад в Е. та десятиріччю від дня заснування Укр. земляцтва в Е. 2000 у Таллінні відбулася Річна нарада Європ. конгресу українців. 2002 Союз українок Е. організував засідання СФУЖО. Відбулися міжнар. конф.: 1998 — «100 р. першої укр. організації в Естонії» (Укр. земляцтво в Е. і Союз українок Е.), 2008 — «Українці Естонії: вчора, сьогодні, завтра» (КУЕ). В Е. проводять традиц. фестивалі укр. культури: «Балтійська трембіта», «Обереги», «Полярна зірка». Від 2001 проходить «Сорочинський ярмарок» у Маарду, в якому беруть участь всі укр. колективи Е. та гості з України. Центр укр. культури в Таллінні реалізує міжнар. екол.-мист. проект «Червона книга країн світу». Вийшли зб. творів «Срібні роси» М. Розенбліт, «Стежки і шляхи» та «Мої мандри» М. Бучка, «Наперекір» О. Горянської. Відомі в Е. українці чи вихідці з України: Л. Головата і Є. Гайчук — актори Рос. театру Е.; Юрій Міхальов — реж., засн. і кер. дит. театру «Ільмаріне»; Б. Дубовик — фахівець у галузі охорони памʼяток старовини; Р. Трочинський — музикант, засн. і кер. укр.-естон. фольк-рок-гурту «Свята ватра»; Іван Зубака — скульптор, проф. Естон. худож. академії; О. Запорожець — архітектор і художник; Я. Іло і А. Страхов — художники; Є. Цибуленко — правознавець, проф. університету «Аудентас». До створення інфраструктури укр. нац. життя в Е. долучилися: ведучі україномов. радіопередачі «Червона калина» Н. Охріменко, Л. Малинка, Б. Кулик, В. Мельник, О. Хусаїнова, Лілія Чикальська; ред. г. «Струни» В. Литвин і В. Коник; засн. Укр. театр. арт-студії, реж. О. Горянська; кер. вокал. гурту «Відлуння» Р. Демчук; виконавиця власних та укр. нар. пісень С. Березіна; засн. першого обряд. гурту «Вертеп» Тереза Бадзьо та ін. Від 1994 активно діє Естон. земляцтво в Україні, з ініціативи якого 1998 та 2002 проведено Дні естон. культури в Криму.

Літ.: Винниченко І. Українці в державах колишнього СРСР: Істор.-геогр. нарис. Ж., 1992; Моцок В., Макар В., Попик С. Українці та українська ідентичність у сучасному світі. Чц., 2005; Попок А. А. Закордонне українство як обʼєкт державної політики. К., 2007.

К. В. Мезенцев, В. Коник