ГОЛИ́ЦИНСЬКИЙ Євген Микола­йович (псевд.: Лозенко, Па­вловський; 20. 10. 1878, Кишинів — 17. 03. 1932, Прага) — громадсько-політичний діяч, дипломат. Закін. Київ. кадет. корпус (1898), навч. у Моск. вищому тех. училищі, Київ. політех. ін­ституті. Один із організаторів РУП, 1902–03 — чл. її ЦК. На­прикінці 1903 емігрував до Львова, де працював у Закордон. комітеті РУП, створеному для керівництва видав. роботою партії у Галичині, зокрема був спів­ред. часописів «Гасло», «Селянин», «Праця». Після роз­колу РУП у січні 1905 ви­йшов з партії і повернувся до ви­вче­н­ня хімії. 1907 закін. Праз. технікум і одержав до­звіл на вʼїзд до під­рос. України. Працював інженером-хіміком. У 1915–17 — звʼязковий між львів. Союзом визволе­н­ня України та київ. і закордон. укр. громад.-політ. організаціями. Після Лютн. революції 1917 — комісар УЦР на Звенигородщині. Згодом працював у Київ. конторі держ. банку, 1918 очолював делегацію УНР до Німеч­чини для виріше­н­ня питань щодо друку укр. грошей. На­прикінці 1918 при­знач. головою дипломат. місії Директорії УНР у Вашинґтоні (не при­ступив до викона­н­ня обовʼязків), від весни 1919 працював послом УНР в Естонії та Латвії. Від 1923 — доцент Укр. госп. академії у Подєбрадах (Чехо-Словач­чина).