Етнолінгвістика

ЕТНОЛІНГВІ́СТИКА (від етно… та лінгвістика) — галузь мовознавства, яка ви­вчає мову у її звʼязках з культурою, описує мову як елемент культури; досліджує взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологічних чин­ників у функціонуван­ні та еволюції мови. Етнолінгвіст. ідеї історики мово­знавства виявляють ще в Й.-Ґ. Гердера (18 ст.) і В. Гумбольдта (поч. 19 ст.). Е. як самост. лінгвіст. напрям утвердилася в амер. мово­знавстві у звʼязку з ви­вче­н­ням числен. індіан. племен Пн. та Центр. Америк. Від 1-ї чверті 20 ст. ці дослідж. набули не тільки етногр., а й мово­знав. характеру, що повʼязано насамперед з роботами Ф. Боаса, Е. Сепіра, Б.-Л. Ворфа. У працях амер. учених, здебільшого синхроніч. характеру та присвяч. етніч. культурі без­писем. народів, замість терміна «Е.» часто використовують «антрополінгвістика», «етносемантика». Різні методи дослідж. та під­ходи до матеріалу ви­вче­н­ня сприяли появі широкого спектра етнолінгвіст. шкіл і напрямів. У словʼян. лінгвістиці ви­вче­н­ня питань мови й культури має давнє корі­н­ня в кожній нац. традиції, проте найві­домішими є рос. (моск. — М. Толстого) та польс. (люблін. — Є. Барт­мінського) школи. Осн. риси Е. для М. Толстого — за­стосува­н­ня мово­знав. методів у ви­вчен­ні нар. культури словʼян із врахува­н­ням істор. (діахрон.) і генет. аспектів дослідж. Для пред­ставників цієї школи (Л. Вино­градової, О. Гури, А. Плотникової, С. Толстої, В. Усачевої) Е. у широкому ро­зумін­ні охоплює діалектологію (зокрема історичну), історію мови, фольклор, культурну та етнічну історію народу, а також аспекти ви­вче­н­ня мови як соц. явища. У вужчому ро­зумін­ні Е. — галузь мово­знавства, яка роз­вʼязує про­блеми мови і етносу, мови та культури, мови і нар. ментальності, мови й міфології тощо. Практ. втіле­н­ням ідей цієї школи стало ви­да­н­ня етнолінгвіст. словника «Славянские древности» (Москва, 1995–2004, т. 1–3), стат­ті якого висвітлюють осн. сфери традиц. духов. культури словʼян у єд­ності їх форми та символ. змісту. Група люблін. етнолінгвістів (Я. Адамовський, С. Нєбжеґовська-Барт­мінська та ін.) аналізує насамперед рідну культуру, зосереджуючи увагу на синхроніч. описі традиц. картини світу за джерелами остан. двох століть. Уклали «Słownik stereotypów i symboli ludowych» (Lublin, 1996; 1999). Важливим етапом формува­н­ня словʼян. етнолінгвіст. науки є ви­да­н­ня зб. «Etnolingwistyka» (Lublin, 1988–2008, t. 1–20). Для етнолінгвіст. студій матеріал карто­графують: «Atlas języka i kultury ludowej Wielkopolski» (Lublin, 1979–2001, t. 1–10), «Этнолингвистическая гео­графия Южной Славии» (Москва, 2004) Г. Плотникової.

На роз­виток укр. Е. вплинули по­гляди на мову та культуру М. Костомарова, О. Потебні, І. Франка, В. Гнатюка, В. Шухевича. Спектр сучас. вітчизн. студій повʼязаний з дослідж. у галузях діалектології, лінгвогео­графії, семасіології, фразеології, фольклористики, етно­графії, культурології тощо. Серед праць, які ре­презентують на­дба­н­ня укр. Е., — «Поетична символіка української народної творчості: Лінгвіст. аспект» (Л., 1999) О. Сімович, «Гуцульська міфологія: Етнолінгвіст. словник» (Л., 2002) Н. Хобзей, «Знаки української етнокультури: Словник-довід­ник» (К., 2006) та «Українська етнолінгвістика: Нариси» (К., 2007) В. Жайворонка, «Динамічні процеси у фразеологічній системі східнословʼянських мов» (Лц., 2007) М. Жуйкової, «Поліський поховальний і поминальний обряди: Етнолінгвіст. студії» (Ж., 2007) В. Конобродської. Більшість публікацій ви­йшли у збірниках, дея кі з них повністю присвяч. про­блемам мови й культури: «Гуцульські говірки: Лінгвіст. та етнолінгвіст. дослідж.» (Л., 2000), «Діалектологічні студії: Мова і культура» (Л., 2003), «Етнолінгвістичні студії» (Ж., 2007, вип. 1).

Завантажити статтю