Етнопедагогіка
ЕТНОПЕДАГО́ГІКА (від етно… і педагогіка) — галузь емпіричних знань про виховання підростаючих поколінь, здобутих упродовж історичного розвитку того чи іншого етносу. Е. розкриває мету, зміст і методи виховання з урахуванням вікових особливостей, фіз. і псих. можливостей дітей. Є важливим чинником соціалізації людини, засвоєння нею норм сусп. моралі й поведінкової культури, навичок труд. діяльності, духов., худож.-естет. ідеалів, що забезпечує єдність поколінь народу, сусп. цінностей. Е. спрямована на гармоній. розвиток особистості у психологічно близькому оточенні і сприяє формуванню твор. можливостей людини. Заг. засади укр. Е.: природо-, культуровідповідність виховання; єдність вихов. і дидакт. елементів у процесі виховання; труд. характер виховання, його зв’язок із життям; духовність у вихованні. Серед засобів — дит. фольклор, ігри й іграшки, звичаї та обряди, залучення дітей до посил. праці відповідно до віку і статі, до занять ремеслами й мистецтвом. Осн. сферою дії Е. була і залишається родина, однак традиційно вона передбачала вихов. вплив громади (за нар. звичаєвим правом), а також взаємонавчання і взаєморозвиток дітей у дит. та молодіж. об’єднаннях (гуртах, громадах тощо). У народі етнопед. досвід родин. (сімей.) виховання називають материн. школою, батьків. педагогікою. Е. — міждисциплінарна галузь знань, її вивчають у межах етніч. антропології, етнології, педагогіки, соціології та ін. наук. В укр. етнології традиції нар. виховання розглядають як невід’ємну складову етніч. культури (див. Етнокультура). Знач. етнопед. матеріал різних регіонів України зібрали П. Чубинський, О. Маркович, М. Максимович, М. Драгоманов, І. Франко, Леся Українка, А. Онищук, Д. Лепкий, О. Малинка та ін. У понятій. апараті пед. науки термін «Е.» функціонує поряд з терміном «нар. педагогіка», який запровадив О. Духнович — автор посібника для вчителів «Народная педагогія в пользу училищ и учителей сельських» (Л., 1857). К. Ушинський обґрунтував принцип народності у вихованні з погляду психології і високо оцінив нар. систему виховання, а першою спробою нар. педагогіки вважав казку. В укр. пед. думці кін. 19 — поч. 20 ст. поняття «нар. педагогіка» пов’язували з ідеєю рідної школи, нац. виховання. Послідовно принцип етнографізму у вихованні в пед. теорію і практику впроваджувала С. Русова. У діаспорі проблему цінності традиц.-нар. вихов. ідеалів у житті українського народу вивчав Г. Ващенко. Як засіб одуховнення вихов. процесу в рад. школі нар.-пед. засоби широко використовував В. Сухомлинський. Він пропагував ідеї нар. педагогіки у сімей. вихованні. Низку праць проблемам значення у системі родинно-шкіл.-громад. виховання укр. нар. педагогіки присвятив М. Стельмахович.
Літ.: Ващенко Г. Виховний ідеал. Мюнхен, 1946; П.; К., 1993; Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка в історичному розвитку. К., 1974; Сухомлинський В. Батьківська педагогіка. К., 1978; Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання. Л.; Краків; Париж, 1993; Стельмахович М. Українська народна педагогіка: Навч.-метод. посіб. К., 1997; Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка: Навч.-метод. посіб. Л., 2002.
Є. І. Сявавко
Рекомендована література
- Ващенко Г. Виховний ідеал. Мюнхен, 1946;
- П.; К., 1993;
- Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка в історичному розвитку. К., 1974;
- Сухомлинський В. Батьківська педагогіка. К., 1978;
- Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання. Л.; Краків; Париж, 1993;
- Стельмахович М. Українська народна педагогіка: Навч.-метод. посіб. К., 1997;
- Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка: Навч.-метод. посіб. Л., 2002.
Світ-суспільство-культура 
