Жниварські пісні
ЖНИВА́РСЬКІ ПІСНІ́ — цикл поетико-музичних творів східних слов’ян, що виконували під час жнив. Оскільки збирання збіжжя щороку залежить від погод. умов, то за церк. календарем жнив. обряд. комплекс не мав фіксованого часового виміру. У 1930-х рр. К. Квітка класифікував Ж. п. за традиц. формами мелодій (мелотипами) та поет. текстів. Виділяють власне Ж. п. (трудові; їх виконували жниці під час роботи, у перервах, дорогою з поля додому), обрядові (дожинкові чи обжинкові; співали у ритуалі дожинок), ритуал. пісні з танцями біля дожинк. «бороди» (ймовірно, реліктові залишки ритуал. танців), а також приурочені до цього періоду пісні з атрибутикою сезону жнив на поч. тексту. Зажинки традиційно починали дівчина або бабця з «легкою рукою», які уособлювали «божествен. зажинальника», до котрого жниці зверталися: «Благослови, Божа Мати, цеє житечко зжати», «Ой дай, Боже, погодоньку, на нашую роботоньку». Перший зжатий сніп установлювали на покуті. Дожинки (обжинки) — урочистості після закінчення робіт представлено сімей. (однієї сім’ї на влас. полі) й сусп. (дожинки толокою, згодом колгоспні) формами. Найважливішою складовою дожинок є невижатий жмут колосся («борода», «дід»), який залишали в полі, зв’язували червоною стрічкою (ниткою), прикрашали квітами або закручували вузлом так, щоб зерно осипалося на землю. Під «бородою» клали пожертви (хліб, мед) для звірів або подорожніх. Одне з тлумачень «бороди» — «дарунок» предкам роду, від яких залежали здобуття прихильності природ. стихій, майбутні урожаї. В ін. варіанті ритуалу останнє колосся зрізали, залишені на полі стебла квітчали, зрізану «бороду» («квітку») освячували на Спаса в церкві й зберігали до наступ. сівби — саме зерном з «квітки» розпочинали посів наступ. року. Першому та остан. зерну надавали магіч. значення. У сусп. варіанті дожинків був обряд дарування жницями господареві ниви (в рад. часи — голові колгоспу) вінка (його несла, як правило, дівчинка) з остан. житнього колосся, отримання ними плати й частування за виконану роботу. У більшості локал. традицій ритуал. спів періоду жнив пов’яз. із дожинковим обряд. комплексом. У різних етногр. зонах зафіксовано значні розбіжності у функціон. навантаженні Ж. п. (зокрема у пн. прип’ят. локусах, на Лівобережжі Дніпра). На Верх. Прип’яті, Берестейщині, Пінщині, Туровщині, Овруччині та сама мелодія виконує жнивну, труд., дожинкову, ритуал., косар., ягідну й повсякденну ролі у період від Трійці (або Петра) до осені. На Чернігівщині, Сумщині, Полтавщині Ж. п. супроводжували усі літньо-осінні польові роботи, зокрема й сезон збирання льону, конопель; у Подесенні використовували також у купал. обрядах. Поліс. і лівобережні Ж. п. можна об’єднати у жанр. групу «літніх трудових» («косарські», «до сіна», «на замашки», «бурячні», «як льон беруть», «ягідні», «лісові» тощо). Широкі часові межі виконання зумовили різноманіт. сюжет. спектр поліс. і лівобереж. пісень: від текстів, чітко закріплених за певними видами робіт та ритуалами, до поєднуваних із мелодіями ін. обряд. і необряд. жанрів. Регіон. типи мелодій Ж. п.: лівобереж., прип’ят.-поліс., поділ., галиц.-поділ., холм.-підляський. Спіл. рисою для всіх регіонів є виконання Ж. п. в обряді закінчення жнив.
Рекомендована література
- Сумцов М. Хлеб в обрядах и песнях. Х., 1885;
- Копержинський К. Обжинки // Вид. Одес. наук. товариства при УАН. О., 1926;
- Круть Ю. Хліборобська обрядова поезія слов’ян. К., 1973;
- Квітка К. Наспіви жнивних пісень північно-західних районів території поширення української мови // Квітка К. Вибр. ст.: У 2 ч. Ч. 1. К., 1985;
- Клименко І. Мелогеографія літніх трудових наспівів Правобережної Прип’яті // Полісся: мова, культура, історія: Мат. міжнар. конф. К., 1996;
- Іваницький А. Жнивні пісні. Косовиця // Іваницький А. Укр. нар. муз. творчість. К., 1999;
- Клименко І. Силабічна модель 5 + 3 у жнивних наспівах Волинського Полісся: мелоареалогічне дослідження // Вісн. Львів. університету. Сер. філологічна. Вип. 37. Л., 2006.
Завантажити статтю
