Жук Сергій Стефанович

Визначення і загальна характеристика

ЖУК Сергій Стефанович (07(19). 10. 1885, х. Швайкина Балка, нині у складі м. Кобеляки Полтав. обл. — 01. 04. 1969, м. Авґсбурґ, Німеч­чина) — скульптор, письмен­ник, мистецтво­знавець. Чоловік Є. Жук. Навч. у Сімферополі. Від 1912 жив у С.-Петербурзі, де закін. Психоневрол. ін­ститут. 1916 заснував Укр. літ.-мист. товариство, 1917 — Укр. військ. штаб. Був депутатом ЦР у Петро­граді (нині С.-Петербург), організовував укр. військ. і громад. демонстрації та походи в місті на її під­тримку. 1918 пере­їхав до Києва, де був чл. мист. ради Укр. муз. драми (1919), зав. літ.-мист. частини Укр. держ. опери (1920–21), чл. мист. від­ділу Ін­ституту укр. наук. мови при ВУАН (1925–29). Пере­клав низку лібрето опер українською мовою. Екс­понував скульптури у Києві (1924, 1937, 1939), Харкові (1935–37) та Львові (1940). У 1943 ви­їхав до Львова, 1944 — до Відня, від 1945 мешкав у Авґсбурзі. Від 1904 публікувався у часописах «Рада», «ЛНВ», «Шлях», «Молода громада», «Глобус», «Червоний шлях», «Нове українське слово», «Наші дні», «Визвольний шлях» та ін. Його літ. твори по­знач. впливом символізму, ім­пресіонізму, модерну. Автор пʼєси «Талант» (1907), казок «Уханчик», «Блакитний птах», «Пісня про золотого лева», «Осі­н­ня казка», «Таємний острів», «Золота каблучка», «Срібна рибка» (усі — 1920–22), поеми «Олена» (1941), драм. етюдів «Каїн і Авель», «Пісня душі», «Тайна» (усі — 1945), «Скрипка», «Я не злодій», «Сваволя», «Невдаха» (усі — 1946), «Панте­їст», «Людина», «Поет», «Гяур», «Тяжка спадщина» (усі — 1947), «Вікторія», «Ціна слова», «Обірвана струна», «Уривки з записника Коржевського» (усі — 1948); спогадів про митрополита Андрея Шептицького (1945), «Шевченківське свято в Криму в 1908 р.», «Український Петербург і його роль в будуван­ні Української державності» (обидва — 1946), про композиторів Я. Степового і Ф. Якименка, спів­ака І. Алчевського, «Шевченківські роковини 1917 р.» (усі — 1953), про М. Садовського і М. Івасюка (1954), «Про пере­дачу совєтським урядом українському народові військових клейнодів, мистецьких цін­ностей та археологічних знахідок, вивезених з України» (1958), «З давньоминулого» (1965), опубл. в укр. періодиці Європи та Великої Британії. Як скульптор створив по­статі й ескізи памʼятника Т. Шевченку (1910 і 1913), композиції на біблійну, істор. та літ. тематику у стилях неокласики, ім­пресіонізму; від 1921 у його епіч. сюжетах і синтет. порт­ретах укр. діячів ви­ступили риси нац. стилю. Твори зберігалися у Київ. музеї укр. діячів науки і мистецтв при ВУАН, Київ. музеї Т. Шевченка, Держ. музеї укр. мистецтва, Держ. заповід­нику «Могила Т. Шевченка» в Каневі (Черкас. обл.).

Пр.: Основи скульптури // Визв. шлях. Лондон, 1960, листоп.; Синтеза творчости Т. Шевченка в моєму проекті памʼятника 1913 року // Там само. 1962, лют.; Синтетичний порт­рет у скульптурі // Там само. Верес.; Порт­рети Т. Шевченка в скульптурі // Там само. 1964, черв.; Тарас Шевченко і Україна // Там само. Листоп.; Тарас Шевченко — образотворець // Там само. Груд.; Мій мистецький шлях // Там само. 1965, трав.

Тв.: скульптури — «Син тьми і зла» (1907), автопорт­рети (1913, 1920, 1922), «Христос» (1915), «Мрія» (1916), «Кобзар», «Біс» (обидві — 1920), «Степовик», «Гріх», «Старий Божок», «Привид» (усі — 1921), «Старий орел», «Степовий хижак», «Влада жінки», «Каїн і Авель» (усі — 1922), «Мати», «Пристрасть», «Ухань» (усі — 1923), «Лісовик», «Живе коло» (обидві — 1924); погру­д­дя — Т. Шевченка (1913, 1920, 1922), І. Гонти (1921, 1922), М. Леонтовича (1925), кооп. діячів М. Левитського (1928) і М. Бал­ліна (1929), «Т. Шевченко до засла­н­ня», «Т. Шевченко після засла­н­ня» (обидва — 1939), П. Саксаганського (1940), М. Кропивницького (1941); монум. — погру­д­дя для памʼятників Т. Шевченкові на тер. Березин. (нині Жашків. р-ну Черкас. обл.) і Лучан. цукроварень (обидва — 1926), над­гробки А. Терниченка на Байковому кладовищі у Києві (1928), Д. Заболотного в с. Чоботарівка (нині Заболотне Крижопіл. р-ну Вінн. обл.; 1930–32), проект над­гробка М. Заньковецької (1936).

Літ.: Дудко Ф. Різьбяр Сергій Жук // Наші дні. Л., 1942. Ч. 13; Лінчевський Г. Майстер різця і слова // Нове укр. слово. К., 1943. Ч. 206; Ві­ді­йшли у вічність [Некролог] // Визв. шлях. 1969, черв.

С. І. Білокінь, В. М. Ханко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю