Жуков Георгій Костянтинович

ЖУ́КОВ Георгій Костянтинович (19. 11 (01. 12). 1896, с. Стрєлковка, нині Калуз. обл., РФ — 18. 06. 1974, Москва) — радянський військовий діяч. Маршал Рад. Союзу (1943). Чотириразовий Герой Радянського Союзу (1939, 1944, 1945, 1956), Герой Монгол. Нар. Респ. (1969), двічі кавалер найвищого рад. військ. ордена «Пере­мога» (1944, 1945). Під час 1-ї світової війни — унтер-офіцер (від­значений 2-ма Георгіїв. хрестами), від 1918 — у Червоній армії (командир взводу, ескадрону). Брав участь у боях з військами О. Колчака, А. Денікіна, П. Врангеля та придушен­ні селян. пов­ста­н­ня О. Антонова, за що нагородж. орденом Червоного Прапора (1922). Закін. кавалерій. курси (1920), курси вдосконале­н­ня команд. складу кавалерії (1925) та вищого начальниц. складу (1930). У 1922–39 про­йшов шлях від командира полку до заст. командувача військ. округу. 1939 командував 1-ю армій. групою, яка спільно з монгол. військами роз­громила осн. сили япон. 6-ї армії на р. Халхін-Голл. 1940 — командувач військами Київ. особл. військ. округу, в січні–липні 1941 — нач. Ген­штабу й перший заст. наркома оборони СРСР. Під час 2-ї світової війни — чл. Ставки Верхов. Головнокомандува­н­ня, заст. Верхов. Головнокомандувача, перший заст. наркома оборони. Як нач. Ген­штабу від­повід­альний за поразку в літній кампанії 1941, як пред­ставник Ставки — за роз­гром Пд.-Зх. фронту. На посадах командувача фронту та координатора дій фронтів брав участь у багатьох пере­мож. (Ленінгр. оборон­на операція 1941, битва під Москвою 1941–42, Сталінгр. битва 1942–43, Курська битва й битва за Дні­про 1943, Проскурів.-Чернів. і Білорус. 1944 та Вісло-Одер. 1945 на­ступал. операції) і не­вдалих операціях рад. армії. Серед остан­ніх — Ржев.-Вязем. (втрати — 776 889 осіб) і Ржев.-Сичов. (193 683 особи) операції 1942 та Ржев.-Вязем. операція 1943 (138 577 осіб). Йому були притаман­ні прямолінійність рішень, жорстокі методи під­трима­н­ня дисципліни, вимоги викона­н­ня оператив. зав­дань будь-якою ціною. Від­значався не­дбалим ставле­н­ням до людських втрат, за що отримав від солдат прі­звисько «катафалк». 8 травня 1945 від імені Верхов. Головнокомандува­н­ня СРСР прийняв капітуляцію нацист. Німеч­чини, 24 червня того ж року — парад Пере­моги у Москві. Після війни — командувач групи рад. військ і військ. адміністрації у Німеч­чині, Сухопут. військ, заст. міністра ЗС. 1946 понижений у посаді до командувача Одес. військ. округу через під­тримані Й. Сталіним звинуваче­н­ня у надмір. амбіціях, приписуван­ні собі керів. ролі у війні та при­власнен­ні трофей. майна; від 1948 — командувач Урал. військ. округу. Після смерті Й. Сталіна — перший заст. міністра оборони (1953), міністр оборони і чл. президії ЦК КПРС (1957). У 1954 під його керівництвом від­булися сухопутні військ. навч. на Тоцькому полігоні (побл. с. Тоцьке Оренбур. обл., РФ) із за­стосува­н­ням атом. бомби, в результаті яких від променевої хвороби померло бл. 30-ти тис. військовослужбовців. Під­тримав М. Хрущова у змові проти Л. Берії (1953) та проти­стоян­ні з групою В. Молотова, Л. Кагановича, Г. Маленкова (1957). У тому ж році знятий з посади міністра через звинуваче­н­ня у спробах насадити культ влас. особи й вивести ЗС з-під парт. контролю, від 1958 — у від­ставці. 1969 у Москві вперше опубл. його 2-том. «Воспоминания и размышления», які багаторазово пере­видавалися різними мовами. Прах Ж. роз­міщений у Кремлів. стіні на Красній площі.

Завантажити статтю