Евдемонізм

ЕВДЕМОНІ́ЗМ (грец. εὐδαιμονία – щастя, блаженство) – етичний принцип, згідно з яким щастя є основною та кінцевою метою людських прагнень, критерієм моральної діяльності. Передумовою Е. була критика софістів Сократом та його ідея внутр. свободи людини. Теза софіста Протагора, що людина – міра усіх речей, стала поштовхом, який спричинив появу етики Е. На відміну від гедонізму, Е. не ототожнює повністю поняття «щастя» і «насолода». Не відкидаючи положення про зв’язок цих понять, Е. розглядає щастя не лише як індивід. насолоду, а й як здатність отримувати її на основі досконалого облаштування внутр. світу людини та її стосунків з іншими. Щасливою і доброчесною є людина, яка спроможна гармонійно розвиватися, отже, приносити насолоду й ін. людям. В етиці Аристотеля щастя – особливий вид самореалізації у розумно спрямов. діяльності, що супроводжується насолодою. Представниками Е. можна також вважати Сократа, Епікура, Т. Аквінського, Дж. Локка, Д. Г’юма, Б. Мандевіля, Л. Фоєрбаха. Соц. Е. вбачає мету люд. прагнень у здобутті «найбільшого щастя для найбільшої кількості людей» (Є. Бентам) і в цьому наближається до утилітаризму.

С. О. Кисельов

завантажити статтю