Евфемізм

ЕВФЕМІ́ЗМ (грец. εὐϕημισμός — помʼякшений вислів) — слово або вислів, що вживають для непрямого, прихованого, помʼякшеного чи ввічливого по­значе­н­ня певних предметів, явищ, дій замість їх прямої назви, вже наявної при пере­йменуван­ні або логічно найбільш умотивованої при первин­ному найменуван­ні. Джерела Е. — у явищах табу, прагнен­ні уникати прямої назви предмета шляхом заміни небажаної назви її нейтральним, позитивним або негативним еквівалентом. Функції евфемізмів:

1. магічно-забобон­на, зумовлена вірою в мовну магію, в те, що заміною слова можна впливати як на по­значуване цим словом явище (напр., «обман­ні», «охорон­ні» імена з негатив. значе­н­ням як обереги дитини від лихих сил: Некрас, Ненаш), так і на власну долю (за повірʼям, замість журавель слід казати веселик, щоб не журитися весь рік);
2. криптологічно-маскувальна (напр., у злодійському, табірному і подібних жарґонах: купити — замість украсти; у мові медиків: летальний — замість смертельний; у мові військових: в енському напрямі; з дипломатичних міркувань: до інциденту причетні пред­ставники, певні кола, деякі особи однієї сусідньої держави);
3. політично-ідеологічна, зумовлювана су­спільно-політичними змінами, особливо зміною су­спільного ладу, коли можуть пере­йменовувати не тільки «ском­прометовані» су­спільно-політичні ін­ститути (у 1917: міліція — замість поліція, народний комісар — замість міністр), а й нейтральні поня­т­тя (округ, потім область, район, сільрада — замість губернія, повіт, волость); на­прикінці 1940-х рр. під гаслом боротьби з «космополітизмом» усували іноземні назви (міська булочка — замість французька); у топоніміці: Катеринослав — Січеслав — Дні­пропетровськ, Луганськ — Ворошилов­град — Луганськ);
4. помʼякшувально-меліоративна, зумовлювана міркува­н­нями ввічливості, етикету, прагне­н­ням подати що-небудь у прикрашеному ви­гляді (допустити неточність — замість збрехати, людина не найкращих моральних якостей — по­значе­н­ня негативного лише шляхом заперече­н­ня позитивного; піти на заслужений від­починок — замість на пенсію; нейтралізація, зне­шкодже­н­ня, ліквідація, акція — замість убивство, роз­стріл); заміна назв соціально не­пре­стижних професій з метою їх облагородже­н­ня (техпрацівниця — замість прибиральниця, до­глядач будинку — замість двірник, оператор машин­ного дої­н­ня — замість дояр(ка); «облагородже­н­ня» прі­звищ (Мазєнін замість Мазайло — у комедії М. Куліша);
5. жартівливо-іронічна, коли зовнішні ознаки Е. використовують несер­йозно (дуля — комбінація з трьох пальців) і навіть з метою прихованого глузува­н­ня (дурний — небагатий на розум).

Способи творе­н­ня евфемізмів:

1. перифрази з менш конкретним, більш роз­пливчастим значе­н­ням порівняно з прямою на­звою (не­приємно пахнути — замість смердіти; пішов із життя, його не стало — замість помер);
2. утворе­н­ня слів з іншою мотивацією, внутрішньою формою (різнороб — замість чорнороб) і нових значень слів на основі асоціацій за суміжністю, подібністю або протилежністю: а) метонімія, напр., у сфері інтим. життя: друг, подруга — замість коханець, коханка; зокрема заг., родова назва — замість конкретної, видової (звір — замість вовк; зне­шкодити — замість убити), абстрактне — замість конкретного (прикрити сором); б) метафора (зна­йтися — замість народитися), особливо антропоморфічна (у Карпатах — вуйко замість ведмідь); в) антифразис — краще замість гіршого (позичити замість украсти) і навпаки (худоба у сучасному значен­ні від худий — поганий, убогий);
3. творе­н­ня слів із запереч. префіксом від по­значень позитив. ознак: неро­зумний замість дурний;
4. заміна слова іншим, семантично або формально повʼязаним: а) синонімом і взагалі словом з близьким значе­н­ням (в офіційному слововжитку: за­просити замість викликати; пропонувати, рекомендувати замість наказувати), зокрема спеціальним терміном та іншомовним словом (напр., у медиків канцер — замість рак); б) антонімом і взагалі словом з протилежним значе­н­ням (онде щось мокне замість горить — так нібито слід говорити під час пожежі для послабле­н­ня сили вогню); в) словом із подібним звуча­н­ням (гра слів): по­їхати в Риґу — блювати;
   
5. заміна назви предмета, явища, ознаки, дії лише вказівкою на них: викори­ста­н­ня вказівних та нео­значених за­ймен­ників і за­ймен­никових прислівників (він, той — «чорт»; того — він уже того: у значе­н­нях «зʼ­їхав з глузду», «убитий», «пʼяний»); один (одне місце — вбиральня або частина тіла, про яку не прийнято говорити); певний (жінки певної поведінки); там (про місце, яке не варто називати: вʼязниця, ре­пресивні органи тощо); замість лайки: Так-пере­так!; Туди його, роз­туди!; «Нехай горять к такій матері» (О. Довженко);
6. еліпсис: ськати в голові, в шерсті (з випуще­н­ням назви комах-паразитів); дати [хабара], проситися (дитина вже проситься [на горщик]); «Якого [чорта, біса і т. ін.] ти при­йшов?!»; недомовленість, умовча­н­ня: «Ходять тут усякі...»; графічні скороче­н­ня, крапки, вжива­н­ня літери H (N, NN) та похідних: енський завод;
7. видо­зміна звукової форми слова, компонентного складу словосполуче­н­ня (хрін, японський бог!).

Завантажити статтю