Екологічна економіка

ЕКОЛОГІ́ЧНА ЕКОНО́МІКА — галузь знань, що ви­вчає взаємозвʼязки між природними та економічними системами. Зародилася у 1960-х рр. в економічно роз­винутих країнах на основі по­єд­на­н­ня традиц. неокласич. та ресурс. економіки з економікою природокористува­н­ня й галузями традиц. екології. Досліджує екон. систему не окремо від природ. системи, а як єдиний екол.-екон. комплекс. Осн. поня­т­тя Е. е.: пропускна здатність екол.-екон. систем, ємність природ. систем, ентропія. Е. е. об­ґрунтовує пошук шляхів соц.-екон. роз­витку в межах від­повід­ності пропускної здатності екон. систем ємності природ. систем, у яких функціонують ці екон. системи. Пропускна здатність соц.-екон. системи (структура виробництва і спожива­н­ня, стиль життя насел. тощо) істотно від­різняється в різних геогр. умовах і часових інтервалах. Необхід. умовою про­гресив. соц.-екон. роз­витку є мінімізація ентропії екон. процесів, яка може від­буватися шляхом під­вище­н­ня ефективності функціонува­н­ня соц.-екон. систем на основі дематеріалізації сусп. спожива­н­ня (зменше­н­ня матеріало- і енергоємності), щоб уникнути за­грози пере­вище­н­ня ємності екосистем. Е. е. спрямована й на пошук механізмів та інструментів забезпече­н­ня по­стій. від­творе­н­ня перед­умов мінімізації ентропії (під­вище­н­ня ефективності) екон. процесів. Терміном «Е. е.» також по­значають систему господарюва­н­ня (зокрема економіку країни, регіону), функціонува­н­ня якої від­бувається у гармонії з природ. системами. У такому тлумачен­ні це поня­т­тя має пере­важно субʼєктив. характер, оскільки спирається не так на обʼєктивні кількісні критерії, як на субʼєктивні уявле­н­ня конкрет. людини про екол. ідеали побудови і функціонува­н­ня екон. системи на основі її взаємозвʼязків з природою. В Е. е. (країни, регіону, господарства) процеси виробництва і спожива­н­ня продукції впливають на природні системи такою мірою, що не пере­вищує порогів їх самовід­творе­н­ня. На­ближе­н­ня характеру госп. системи до за­значеного стану може від­буватися за осн. напрямами: ослабле­н­ня кількіс. впливу антропоген. процесів на природні системи (зокрема зменше­н­ня шкідливих викидів у повітря, воду, ґрунт); на­ближе­н­ня характеру антропоген. процесів до тих, що від­буваються в природі (викори­ста­н­ня речовин, які органічно включаються в процеси природ. метаболізму, за­стосува­н­ня за­мкнених екон. циклів, де закінче­н­ня однієї стадії закономірно зумовлювало б поч. ін. тощо); під­вище­н­ня потенціалу самовід­творе­н­ня природ. систем (за рахунок збільше­н­ня частки тер., на­ближеної до природ. стану, та ін.). Екон. перед­умови реалізації цих напрямів — єд­ність природокористува­н­ня і природовід­творе­н­ня, а також єд­ність екон. і екол. цілей. Е. е. — сфера господарюва­н­ня, в якій основу продуктив. сил становлять первин­ні (або на­ближені до них) природні самовід­творювані фактори чи їхні компоненти, що не за­знають при цьому істот. змін. До таких видів господарюва­н­ня належать: рекреац. галузь, зокрема екотуризм, мисливство та ін. види викори­ста­н­ня лісових ресурсів (грибів, ягід, лікар. рослин тощо), обмежене рибальство та ін. Ці сфери господарюва­н­ня не завдають знач. шкоди базовому природ. комплексу, який для них є основою здійсне­н­ня госп. функцій та джерелом одержа­н­ня доходу (прибутку). Процес на­ближе­н­ня госп. систем до такого стану кваліфікують як екологізація економіки.

УРСР була одним із перших регіонів колиш. СРСР, де від кін. 1960-х рр. почала роз­виватися Е. е. як галузь знань. Осн. наук. школи сформувалися в Сумах, Одесі, Києві, Львові, Ворошилов­граді (нині Луганськ). Наук. напрацюва­н­ня дали можливість реалізувати на практиці принципи плат. природокористува­н­ня. 1988–89 у Сумах вперше в країні проведено екс­перимент із впровадже­н­ня платежів за викори­ста­н­ня природ. ресурсів та за­брудне­н­ня довкі­л­ля, після чого систему поширено на ін. регіони. Україна першою із країн пострад. простору на законодав. рівні затвердила екон. механізм природокористува­н­ня як складову держ. екол. політики (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», 1991). Нині екон. механізми природокористува­н­ня врегульовані понад ста правовими актами нац. рівня. Україна є лідером у пост­соціаліст. країнах із роз­робле­н­ня від­повід. метод. забезпече­н­ня, вона має потуж. наук.-вироб. потенціал для роз­витку нац. системи господарства на засадах Е. е. Існують перед­умови для вип. і реалізації на світ. ринках конкуренто­здат. продукції екол. спрямува­н­ня: моніторинг. системи, очисне обладна­н­ня, лічильники, ресурсоощадні технології, продукція ген­ної інженерії, рекреац. послуги, орган. землеробство, екотуризм, освітні послуги тощо.

Завантажити статтю