Екологічна фізіологія
ЕКОЛОГІ́ЧНА ФІЗІОЛО́ГІЯ — розділ фізіології, що вивчає вплив на функції тварин і людини умов життєдіяльності в різних фізико-географічних зонах, у різні періоди року, доби тощо, а також фізіологічні основи адаптації до природних чинників. Е. ф. тісно пов’язана з екологією, фізіологією тварин, етологією, віковою та еволюц. фізіологією, при вивченні людини — з кліматофізіологією, фізіологією праці та спорту. Досліджує всі рівні фізіол. інтеграції: надорганізмений (популяц.), організмений, органний та систем., клітин. та субклітин. (молекуляр.). В Е. ф. людини застосовують клін. та електрофізіол. лабораторні методи, зокрема радіотелеметрію. Формування адаптації досліджують шляхом ізоляції організму від певних чинників середовища (штучне вирощування та виховання), порівняння параметрів фізіол. реакцій близьких у системат. відношенні видів з різними екол. характеристиками, напр., арктич., тропіч., пустельних, наземних. У вивченні сенсор. систем, сигналізації, ехолокації та локації, зв’язків між організмами Е. ф. використовує дані заг. фізіології та біохімії. Вона є основою практ. заходів з прогнозування масових розмножень шкідників (гризунів, комах), акліматизації корис. видів тварин, людини у зв’язку з освоєнням нових клімат. р-нів (високі широти, високогір’я, пустелі), районування с.-г. тварин; вивчає фізіол. характеристики, що визначають спрямованість реакцій пристосування у різних тварин певних регіонів. До таких характеристик на різних рівнях філогенезу відносять механізми економії води у пустельних та осмотич. регуляції у пустельних, напівводних і водних тварин, енергетику організму та окремих його систем (висока у пн. широтах та низька в азидній і тропіч. зонах) тощо.
Від 1920-х рр. за кордоном фахівці у галузі Е. ф. працювали в таких напрямах: порівнял. фізіологія дихання та м’язової діяльності, вплив низького атмосфер. тиску на дихал. функції крові, адаптація до низьких т-р, екол.-фізіол. пристосування тварин до життя у пустелі, фізіологія праці людини в екстремал. умовах Півночі та пустелі. У 1950-х рр. у зв’язку з освоєнням нових територій активізувався розвиток Е. ф. Створ. низку стаціонарів на високогірних, пустельних та мор. станціях, лаб. при заповідниках. Від 1970-х рр. її проблеми вивчають у тісному взаємозв’язку з вирішенням завдань охорони довкілля. Нині актуал. є з’ясування впливу вібрації температур. чинників на організм людини в цілому та на функції окремих органів.
Рекомендована література
- Кандор И. С. Очерки по физиологии и гигиене человека на Крайнем Севере. Москва, 1968;
- Калабухов Н. И. Периодические (сезонные и годичные) изменения в организме грызунов, их причины и последствия. Ленинград, 1969;
- Слоним А. Д. Экологическая физиология животных. Москва, 1971;
- Зербино Д. Д. Антропогенные экологические катастрофы. К., 1991;
- Физиология человека: В 3 т. Т. 1 / Пер. с англ. Москва, 1996.