Екологічні глобальні проблеми

Визначення і загальна характеристика

ЕКОЛОГІ́ЧНІ ГЛОБА́ЛЬНІ ПРОБЛЕ́МИ — про­блеми, повʼязані з від­хиле­н­ням від встановлених станів рівноваги під­систем біосфери, коли втрачається здатність до їх від­новле­н­ня і саморегуляції. Здебільшого причинами таких змін стану довкі­л­ля є мас­штабні техноген­ні впливи, зумовлені швидкими темпами зро­ста­н­ня обʼєму світового виробництва, основою якого є недосконалі стосовно сучасних екологічних вимог технології. Таким чином, техносфера значно порушує стан фактично всіх під­систем біо­сфери. 

Основою зро­ста­н­ня роз­біжності між мас­штабами за­стосува­н­ня виробничих технологій та від­новлювальними властивостями біо­сфери є, насамперед, низька духовна, зокрема екологічна, культура людства. Без­перечно, Е. г. п. є наслідком втручань великомас­штабного виробництва в стан довкі­л­ля на регіональних рівнях. Інтеграція таких наслідків спричиняє глобальні екологічні кризи. В остан­ні десятилі­т­тя виникли і загострюються такі Е. г. п., як зміни клімату, зокрема глобальне потеплі­н­ня, зменше­н­ня біо­різномані­т­тя, за­брудне­н­ня Світового океану, атмосфери, поява озонових дір в атмо­сфері, різке зменше­н­ня заліснення планети, кислотні опади, брак питної води, вичерпа­н­ня невід­новлюваних природних ресурсів, зро­ста­н­ня рівня радіо­активних за­бруднень довкі­л­ля, на­громадже­н­ня промислових та побутових від­ходів.

Зміни клімату (глобальне потеплі­н­ня)

Глобальні зміни клімату на Землі від­буваються дуже швидкими темпами. Найвиразніше виявляється під­вище­н­ня температури нижніх шарів атмо­сфери. Від 1978 вона під­вищилася на 0,5 °С. За про­гнозами Між­урядової групи екс­пертів зі зміни клімату, середня температура Землі до 2050 зросте на 0,8–2 °С. Виявами під­вище­н­ня температури є швидке тане­н­ня арктичного й антарктичного льоду, гірських льодовиків, скороче­н­ня снігового покриву Альп, зміна гірської флористичної зональності тощо. Від­повід­но до під­вище­н­ня температури змінюється великомас­штабна атмо­сферна циркуляція, а також за­знають істотних пере­творень регіональні клімати й погодні умови. За остан­ні десятилі­т­тя почастішали стихійні явища — повені, цунамі, посухи, буревії. Глобальні зміни клімату мають негативний вплив як на економіку країн, так і на стан здоровʼя людей. 

Серед можливих наслідків глобального потеплі­н­ня, зумовленого тане­н­ням льодовиків Ґренландії, Арктики й Антарктиди, — під­вище­н­ня рівня Світового океану на 7–13 м у на­ступні 500 р. При цьому буде затоплено великі міста і густозаселені регіони світу, втрачено до 10 млн км² родючих земель. Причинами глобальних змін клімату, зокрема під­вище­н­ня температури, є антропоген­ні й природні чин­ники. Значну роль від­водять парниковому ефекту: внаслідок збільше­н­ня в складі повітря парникових газів (вуглекислота, метан, оксид азоту та ін.) знижується здатність атмо­сфери пропускати теплові промені, що виносять частину теплової енергії за межі планети. У звʼязку з цим незворотньо на­громаджується теплова енергія в нижніх шарах атмо­сфери. Найвагомішу роль у цьому процесі ві­ді­грає вуглекислота, яка утворюється при спалюван­ні вугі­л­ля, нафти, продуктів її пере­робки тощо. Разом з тим вчені припускають, що у під­триман­ні глобального потеплі­н­ня беруть участь певні геофізичні циклічні процеси, які в історії Землі зумовлювали періодичні потеплі­н­ня й похоло­да­н­ня клімату. Результатом низки світових форумів, присвячених цій про­блемі, стало прийня­т­тя ріше­н­ня про обмеже­н­ня викидів в атмо­сферу парник. газів (Кіотський протокол, ріше­н­ня Копенгаґенського саміту, 2009).

Зменше­н­ня біо­різномані­т­тя

Надмірне ро­зорюва­н­ня земель, великомас­штабні меліоративні роботи, вирубува­н­ня лісів, глобальні зміни клімату, за­брудне­н­ня токсичними речовинами ґрунтів, повітря і води, спустеле­н­ня територій, винище­н­ня диких тварин і рослин негативно впливають на біо­різномані­т­тя. Напр., при під­вищен­ні температури на 2,7 °С на межі зникне­н­ня опиняться бл. 70 % видів дикої флори і фауни, надмірний вилов морських ссавців призвів до різкого зменше­н­ня китів та дельфінів у Світовому океані. Найбільші втрати видів су­проводжують вирубува­н­ня т. зв. дощових лісів у Пд. Америці. Збідне­н­ня біо­різномані­т­тя є вкрай негативним явищем для всього людства, оскільки втрачається генетичний потенціал біо­сфери і змінюється якість середовища, що має ви­значальний вплив на можливість сталого роз­витку будь-якої країни. У звʼязку з цим світова спільнота роз­робляє і впроваджує заходи зі сприя­н­ня збережен­ню біо­різномані­т­тя. Охороні тварин­ного і рослин­ного світів сприяє створе­н­ня Червоної (пере­раховано види, які під­лягають захисту) та Зеленої (регламентує правила збереже­н­ня біо­ценозів, створе­н­ня природних і біо­сферних заповід­ників, національних парків, екологічних коридорів, за­провадже­н­ня законодавчих актів щодо захисту дикої природи) книг України. ООН провела низку самітів, присвячених захисту живої природи, в результаті яких затверджено Конвенцію про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існува­н­ня в Європі (Берн, 1979), Конвенцію про біо­різномані­т­тя (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенцію про зміну клімату (Копенгаґен, 2009).

За­брудне­н­ня Світового океану й атмо­сфери (озонова діра)

За­брудне­н­ня Світового океану досягло межі, яку є під­стави вважати критичною, оскільки він втрачає притаман­не йому біо­різномані­т­тя й не виконує важливу для життя на Землі функцію — регулюва­н­ня концентрації кисню в атмо­сфері. Океан і його моря за­бруднюють пере­важно ріки, зі стоком яких до нього щорічно надходять понад 320 млн т заліза, 6,5 млн т фосфору та значна кількість токсичних для живих істот речовин (ртуть, кадмій, радіо­активні ізотопи з продуктів поділу урану та ін.). Зі стоком річок у моря потрапляє понад 1/3 добрив та пестицидів, використовуваних у сільському господарстві. Нині в морях на­громаджено близько 20 млн т побутових та промислових від­ходів. Небезпечним для океану є за­брудне­н­ня нафтою та нафто­продуктами. Найбільшу шкоду наносять аварії нафтоналивних танкерів. Нафтова плівка, утворена на поверх­ні води, пригнічує жит­тєдіяльність видів, зокрема фітопланктону — основного по­стачальника кисню в атмо­сферу. Оскільки в поверх­невому шарі води — гіпонейстоні — зосереджено зародки різних морських видів, то від появи нафтової плівки страждає вся фауна і флора океану. Найза­брудненішою частиною моря є шельф — мілководна прибережна частина. ООН роз­робила й ухвалила низку між­народних угод, що регулюють діяльність людини, яка може спричинити за­брудне­н­ня океану. Найважливішою серед них є Конвенція з морського права, або Хартія морів (1982).

Джерела за­брудне­н­ня атмо­сфери також поділяють на природні й антропоген­ні. Серед природних найвагомішими є пилові бурі, виверже­н­ня вулканів, лісові пожежі, пожежі торфовищ, вивітрюва­н­ня ґрунтів, роз­кла­да­н­ня органічних решток; серед антропоген­них — викиди транс­порту, промисловості, тепло­енергетики, опалювальних при­строїв, сільськогосподарського виробництва. За­брудне­н­ня атмо­сфери складають тверді пилові частки (аерозолі), пари різних речовин та газоподібні сполуки. Воно пред­ставлене широким колом речовин різної природи, серед яких — токсичні для живих істот важкі метали (арсен, нікель, цинк, ртуть, кадмій, хром), оксиди азоту, хлор, фтор, вуглекислота, ангідрид сірчаної кислоти, краплі кислот, радіо­активні ізотопи, а також молекулярні комплекси промислових газів, деякі органічні сполуки. В атмо­сферу можуть потрапляти й біо­ген­ні речовини. За­брудне­н­ня атмо­сфери має регіональний характер: найвищі концентрації шкідливих домішок зосереджені у промислових містах, проте вітри їх можуть роз­носити на значні від­стані. В атмо­сфері від­буваються хімічні реакції пере­творень елементів за­бруднень, при цьому часом виникають отруйніші речовини, ніж ті, що первин­но потрапляють у повітря. Санітарно-гігієнічні урядові структури намагаються обмежити кількість викидів в атмо­сферу. З цією метою діють від­повід­ні нормативні положе­н­ня й контрольні органи. Атмо­сфера має здатність до само­очище­н­ня, в якому велику роль ві­ді­грає наявність паркових та лісових насаджень. Глобальну про­блему становить зниже­н­ня концентрації озону на висоті 20–50 км, оскільки саме завдяки йому в цьому шарі атмо­сфери практично повністю по­глинаються короткохвильові ультрафіолетові промені. Остан­нім часом викликає занепокоє­н­ня помітне (до 50 %) зменше­н­ня концентрації озону в атмо­сфері над Антарктидою. Ця озонова діра має тенденцію до збільше­н­ня площі: нині вона поширилася за межі Антарктиди й охоплює деякі пд. країни. Причиною зниже­н­ня концентрації озону є викиди хлорфторметанів, які використовують як холодо­агенти в рефрижераторах та як аерозольні роз­прискувачі. Інтенсифікація жорстких ультрафіолетових променів, що досягають поверх­ні Землі, зумовлює під­вище­н­ня рівня захворюваності людей на рак шкіри й катаракту. Для обмеже­н­ня паді­н­ня концентрації озону необхідна заміна тих технологій, у яких фреони можуть потрапляти в повітря.

Зменше­н­ня лісового покриву планети

Актуальною є про­блема скороче­н­ня лісових ресурсів планети, оскільки ліси ві­ді­грають важливу роль у балансі кисню й вуглекислого газу в атмо­сфері, регуляції світового клімату, збережен­ні ґрунтових вод, запобіган­ні ерозії ґрунтів. Лісові ресурси налічують 3,8 млрд га, при цьому щороку їхня площа скорочується на 25 млн га; лісові землі використовують під ріллю, будівництво населених пунктів, доріг, ліси вирубують для отрима­н­ня деревини. Подібна тенденція існувала ще в давні часи, коли невід­новне зведе­н­ня лісів су­проводжувалося роз­витком пустель. Нині від­бувається ката­строфічно швидке знище­н­ня тропічних лісів, котрі називають «легенями планети». Істотну небезпеку для людини також становлять кислотні опади. Під­вищують їхню кислотність діоксин сірки, оксиди азоту, хлороводень. При взаємодії з водою ці речовини утворюють сірчану, сірчисту, азотну, азотисту і соляну кислоти. Випа­да­н­ня кислотних опадів є небезпечним для всіх живих істот. Вони руйнують вос­ковий захисний шар на поверх­ні листя, що спричиняє загибель рослин і, від­повід­но, ланцюг негативних екологічних явищ — ерозію ґрунтів, вимива­н­ня поживних речовин з ґрунту тощо. Подолати цю про­блему можна шляхом удосконале­н­ня технологій, котрі забезпечать повне припине­н­ня утворе­н­ня кислотних викидів в атмо­сферу.

Вичерпа­н­ня питної води та інших природних ресурсів

До найважливіших Е. г. п. сучасності належать про­блеми низької якості й дефіциту питної води. За про­гнозами вчених, до 2025 дві третини людства буде жити в умовах її по­стійної не­стачі. Серед європейських країн Україна є найменш забезпеченою питною водою при по­стійному зро­стан­ні її дефіциту та збільшен­ні рівня поширеності захворювань, зумовлених низькою якістю води. Причини роз­витку дефіциту питної води: вичерпа­н­ня під­земних водних ресурсів, за­брудне­н­ня поверх­невих вод, які внаслідок потрапля­н­ня токсичних речовин і бактеріального зараже­н­ня стають не­придатними для вжива­н­ня. Води більшості річок України без спеціального очище­н­ня не можна використовувати для пиття. ООН систематично проводить конференції, присвячені цій про­блемі. У низці між­народних документів окреслено напрями її виріше­н­ня шляхом удосконале­н­ня системи спожива­н­ня. Роз­роблено про­граму «Питна вода України на період 2006–2020 рр.».

З вичерпа­н­ням родовищ рудо­утворювальних елементів (залізо, срібло, мідь, алюміній, фосфор та ін.) може бути повʼязана криза окремих галузей людської діяльності. Нині гостро по­стала про­блема скороче­н­ня ресурсів паливно-енергетичного комплексу: лічені десятилі­т­тя залишаються до вичерпа­н­ня покладів вугі­л­ля, нафти, газу й урану. З про­гресом цивілізації людство швидкими темпами збільшує обсяги спожива­н­ня всіх видів природних ресурсів. Метало- і енергоємність життя людини від кін. 19 ст. зросли у сотні разів. Отже, зав­да­н­ня економіки і технології полягає в опрацюван­ні принципово нових варіантів адаптації глобальної соціально-економічної системи до змін у су­спільному виробництві й споживан­ні ресурсів планети.

Україна в контекс­ті екологічних глобальних про­блем

Наслідком ви­пробува­н­ня ядерної зброї низкою країн, а також викидів радіо­активних речовин у природне середовище, які су­проводжували аварії атомних реакторів різного при­значе­н­ня, зокрема й в Україні (див. Ката­строфа на ЧАЕС), стало глобальне радіо­активне за­брудне­н­ня біо­сфери. Значну про­блему становить на­громадже­н­ня промислових та побутових від­ходів. Так, в Україні щороку утворюється бл. 1 млрд т від­ходів, з яких утилізації під­падає не­значна кількість, для їхнього збереже­н­ня від­водять значні площі цін­них земель сільськогосподарського при­значе­н­ня. Джерелом значної кількості від­ходів є гірничо-добувні, хіміко-металургійні, паливно-енергетичні, целюлозо-паперові під­приємства, сільське господарство. Вкрай складною є про­блема тривалого зберіга­н­ня від­ходів ядерної енергетики, зокрема захороне­н­ня від­працьованого ядерного палива. Її роз­вʼязок вимагає негайного за­провадже­н­ня без­від­ходних технологій та роз­робле­н­ня ефективних способів реутилізації від­ходів. Якщо для за­значених Е. г. п. не буде зна­йдено оптимального виріше­н­ня, то це при­зведе до кризи цивілізації людства; тому важливо обʼ­єд­нати зуси­л­ля вчених у пошуках принципово нових засад технологій майбутнього світу.

Літ.: Кейсевич Л. В., Алексеенко И. Р., Радзиховский А. П. Био­сфера и цивилизация. К., 1992; Голубець М. А. Від біо­сфери до соціо­сфери. Л., 1997; Ріо-де-Жанейро–­Йоган­несбурґ: паростки ноо­сферогенезу і від­повід­альність за майбутнє. К., 2002; Голубець М. А. Вступ до геосоціосистемології. Л., 2003.

Д. М. Гродзинський

Завантажити статтю