ЕКОЛО́ГІЯ І РЕЛІ́ГІЯ Реліг. тлумаче­н­ням взаємовід­ноше­н­ня су­спільства і природи притаман­ні містифікація та наповненість реліг.-морал. смислом. Богослови вважають причиною екокризи втрату людиною бого­дан­них морал. основ панува­н­ня над природою. Від­чужуючи від себе Бога шляхом самообожне­н­ня, во­звеличе­н­ня своєї сили, людина цим самим сприяла від­чужен­ню від себе природи. Отже, екол. про­блеми можуть бути вирішені лише шляхом вірного ро­зумі­н­ня божеств. заповід­ей, придавле­н­ня гріхов. нахилів людини, утвердже­н­ня реліг. вартостей, реалізації принципів «госп. аскетизму». Вирішити таке зав­да­н­ня людина сама не в змозі, тому гол. роль у цьому повин­на ві­ді­грати Церква, під­тримуючи громад., держ. і між­нар. заходи, спрямовані до від­повід. мети. Якщо раніше богослови об­стоювали ідеї фіксизму, тобто вважали гріхов. спроби людини змінити божеств. порядок у природі, то нині їхні екол. по­гляди загалом характеризує оптиміст. позиція. Виходячи з принципу, що «людина — спів­працівник Бога», вони закликають у межах ро­зумного своєю працею довершити закладені Богом у природі можливості на благо людству. Такі по­гляди на екол. про­блеми одержали назву «оптимізм надії».