Економіка промисловості

ЕКОНО́МІКА ПРОМИСЛО́ВОСТІ Існують два концептуал. під­ходи до ви­значе­н­ня Е. п. Пред­ставники першого, базованого на метод. засадах минулого, трактують її як галузь екон. науки, що ви­вчає пром-сть як комплексну систему взаємозалеж. галузей, вироб-в і під­приємств. Включає економіку окремих галузей, кожна з яких досліджує особливості екон. при­значе­н­ня продукції, матеріал.-тех. бази, складу кадрів, між­галуз. звʼязки та галуз. роз­біжності в структурі осн. і оборот. фондів, складі витрат виробництва, типі під­приємств (його роз­міри, рівні спеціалізації та ін.). Згідно з другим, Е. п. — галузь екон. теорії, що ви­вчає поведінку фірм і структуру ринків у випадку, коли ринки не є повністю конкурентними (у цьому контекс­ті термін «пром-сть» від­носять до ринку й таких сфер діяльності, як страхува­н­ня або вугіл. пром-сть). Більш адекват. ви­значе­н­нями для Е. п., що до­зволять уникнути плутанини в обʼєктах, які до неї від­носять, можуть стати «екон. теорія фірм і ринків» або «екон. теорія недосконалої конкуренції». Е. п. нині претендує на прикладне значе­н­ня та ін­ституціонально проявляється як прикладна дисципліна. У зарубіж. практиці вона тісно повʼязана з антимонопол. політикою. Найбільш яскраво такий взаємозвʼязок спо­стерігається в США, де вчені-економісти, ви­вчаючи і висвітлюючи конкретну ситуацію з по­гляду науки, доповнюють теорію конкрет. фактами, ви­ступають консультантами великих корпорацій і уряд. органів. Е. п. проникає в суміжні сфери екон. теорії: мікро- та макро­економіку, між­нар. економіку, теорію інвестицій, маркетинг, ін­ституц. економіку.

Враховуючи те, що й донині реал. сектор економіки України пред­ставлений за галуз. ознакою, дослідж. про­блем Е. п. зосереджені в академ. і галуз. наук. установах й ВНЗах країни. У кожному галуз. НДІ ви­вчають екон. пита­н­ня даної галузі промисловості; в низці тех. ВНЗів працюють каф. Е. п. й економіки окремих галузей промисловості, що здійснюють дослідж. про­блем економіки, планува­н­ня, організації і упр. пром. виробництвом. Проте за весь період існува­н­ня України як самост. держави у звʼязку з руйнува­н­ням планової системи упр. пром-стю, лібералізацією цін, дефіцитом обігових коштів у під­приємств, масовими неплатежами, по­ступовим роз­горта­н­ням приватизац. процесів, інтеграцією у світ. госп-во та ін. від­булося певне зміще­н­ня акценту дослідж. з Е. п. у напрямі ви­вче­н­ня перед­усім тих кардинал. змін, що від­буваються в соц.-екон. формі пром. виробництва. Провід. наук. центром у цій галузі є Ін­ститут економіки промисловості НАНУ (Донецьк), що видає наук.-практ. ж. «Економіка промисловості»; серед ві­домих науковців — М. Чумаченко, О. Амоша. Внесок промислового комплексу в економіку, досягне­н­ня Україною рівня технологічно роз­винених країн, на­ближе­н­ня якості життя до європ. стандартів і гарантува­н­ня екон., зокрема й технол., без­пеки ви­значають провід­ну роль і місце Е. п. у забезпечен­ні найважливіших стратег. інтересів держави. Для Е. п. України характерні тенденції, що склалися в умовах пере­хід. економіки: по-перше, через оборон­ну спрямованість високотехнол. сектора промисловості вироб., наук.-тех., інтелектуал. та кадровий потенціали не зна­йшли за­стосува­н­ня у звʼязку із різким скороче­н­ням витрат на оборону й послабле­н­ням позицій на світ. ринках озброє­н­ня і військ. техніки; по-друге, складна продукція цивіл. при­значе­н­ня (радіо­електроніка, електротехніка, комплектне технол. обладна­н­ня для оснаще­н­ня пере­роб., легкої, харч. пром-стей) виявилася неконкуренто­спромож. в умовах надмір. від­критості внутр. ринку для екс­пансії іноз. продукції та слабкої захищеності вітчизн. товаровиробників; по-третє, пере­важна концентрація високих технологій у ВПК без­пер­спективна і не виправ­дана ні з по­гляду рац. економіки, ні з по­гляду світ. досвіду, оскільки рівень роз­витку, стійкість та ефективність багатогалуз. індустр. економіки ви­значає рівень роз­витку пром. бази загалом, а не окремих її фрагментів. Задовіл. тенденції до стабілізації й екон. зро­ста­н­ня не є стійкими у більшості секторів укр. промисловості, зокрема в обробній. Це зумовлено її слабкою привабливістю для інвестува­н­ня через існува­н­ня не­сприятливого екон. середовища для вітчизн. і зарубіж. інвестора, що проявляється в неефективності держ. регулюва­н­ня, нероз­виненості ринк. інфра­структури, від­сутності дієвої системи правового регулюва­н­ня, оптимал. рівня податк. навантаже­н­ня. Окрім того, потуж. фактор — сировин­на орієнтація укр. економіки. Укр. несировин­ні сектори про­грають як зовн. конкуренцію за інвестиції, так і внутр. (між­галуз. конкуренцію за залуче­н­ня інвестиц. засобів), яку ви­грає сировин. сектор, що має в умовах сприятл. цінової конʼюнктури на світ. ринках значно вищу норму від­дачі на вкладений капітал. До внутр. конкуренції від­носять також таку конкуренцію, яку ви­грають не найбільш ефективні під­приємства, а під­приємства, що здобувають для себе преференції та пільги. Не­зважаючи на те, що пром-сть України, як і роз­винених країн, багато­укладна, її ін­ституц. устрій залишається за­старілим, під­приємства мають пере­важно предметну спеціалізацію з жорсткими технол. лініями, що не до­зволяє ефективно використовувати наявний наук.-вироб. потенціал, зменшує результативність проведених пере­творень, сут­тєво послаблює глобал. конкурентні можливості, погіршує інвестиц. привабливість пром. комплексу загалом. Від­сутність реал. наук.-пром. політики впродовж усього періоду радикал. екон. пере­творень, яка проявилася у слабкій структурованості цілей і недо­статності заходів прямої та непрямої під­тримки ін­новац. діяльності, при­звела до того, що частка пром. під­приємств, які впроваджують ін­новації, опустилася до вкрай низької межі й становить 10 % (у роз­винених економіках нормою вважають 60–80 %). У сфері ін­новац. роз­витку пром. комплексу присутня певна ситуативність, що знаходить вияв у нерівномірності та непослідовності здійсне­н­ня про­гресив. технол. процесів. Україна й досі має високий потенціал роз­витку промисловості: роз­винена вироб. база та наук.-технол. потенціал, питома вага інвестиц.-спромож. галузей і під­галузей пром. комплексу становить бл. 50 %, сформовані ринк. від­носини, існують запаси різноманіт. сировини, роз­винені енергет. і транс­порт­на структури при вигідному геогр. роз­ташуван­ні, значна кількість під­приємств має досвід роботи з суміж. під­приємствами країн СНД і світу. Наявні умови для реалізації гол. мети роз­витку промисловості — створе­н­ня сучас., інтегров. у світ. виробництво, здатного до самороз­витку пром. комплексу, від­повід­ного аналог. утворе­н­ням провід­них країн світу. Очікуваними результатами має бути включе­н­ня України у глобал. наук.-технол. роз­виток; мас­штабне залуче­н­ня фінанс. і кадрових ресурсів у технол. роз­виток економіки; збільше­н­ня обороту зовн. торгівлі високотехнол. продукцією та технологіями; під­вище­н­ня частки ін­новац. продукції в обсязі пром. виробництва до 50 %, рівня ін­новац. активності під­приємств — 60 %, рівня сектору високотехнол. виробництва у структурі оброб. промисловості — понад 30 %. Найважливіше зав­да­н­ня макроекон. політики держави у середньо- та довго­строк. пер­спективах — забезпече­н­ня стабільності, від­критості й справедливості фінанс. взаємовід­носин держави і су­спільства для створе­н­ня основ нового соц. контакту та при­скореного екон. роз­витку, що базується на ін­новаціях, інвестиціях, структурно-технол. модернізації вітчизн. промисловості. Політика при­скореного зро­ста­н­ня людського потенціалу за рахунок під­вище­н­ня якості робочої сили та її одночасне зацікавле­н­ня у високо­продуктив. праці є першочерг. серед факторів, що повин­ні забезпечити випереджаючий роз­виток на майбутнє за рахунок ін­новацій. Е. п. України потрібна пром.-ін­новац. стратегія, затверджена не Мін-вом пром. політики, а на рівні КМ, оскільки перед нашою країною, на від­міну від ін., стоять системні зав­да­н­ня у сфері технол. модернізації, які неможливо вирішити без участі держави та від­повід. органу виконав. влади з необхід. повноваже­н­нями.

Завантажити статтю