Економічний розвиток

ЕКОНОМІ́ЧНИЙ РО́ЗВИТОК — незворотні, направлені та закономірні зміни економічної системи су­спільства. Внаслідок Е. р. зро­стає диференціація складу елементів, що утворюють екон. систему, ускладнюється структура та під­вищується рівень самоорганізації, зʼявляються нові види екон. діяльності, зростають її продуктивність, рівень доходів і задоволе­н­ня сусп. потреб у матеріал. й нематеріал. благах і загалом якість життя та рівень роз­витку людей. Е. р. повʼязаний з істот. змінами у структурі вироб. сил, технол. базисі су­спільства, сусп. екон. від­носин, ін­ститутів. Як багато­аспект. процес, його вимірюють за багатьма екон. показниками (Всесвіт. банк за­провадив понад 800), проте провід­ну, синтезуючу роль ві­ді­грають рівень ВВП (або валового нац. доходу) на душу насел. за паритетом купівел. спроможності валют, а остан. часом — т. зв. індекс роз­витку людського потенціалу, що враховує не лише від­нос. рівень ВВП, але й рівень роз­витку людського потенціалу (окрім показника ВВП на душу насел., враховує очікувану тривалість життя при народж., рівень освіченості дорослого насел., від­соток осіб, які на­вчаються в освіт. закладах різного рівня, та від­повід­ні індекси ВВП, рівня освіти та очікуваної тривалості життя). Е. р., процес насамперед якіс. еволюції екон. системи су­спільства, потрібно від­різняти від економічного зро­ста­н­ня, що характеризує перед­усім кількісні параметри екон. динаміки та вимірюється темпами зро­ста­н­ня ВВП і супут. макроекон. показниками (напр., темпом зро­ста­н­ня інвестицій).

Складність поня­т­тя «Е. р.» об­умовила наявність досить істот. роз­біжностей в тлумачен­ні його змісту та механізмів пред­ставниками різних шкіл екон. думки. Так, класична школа заклала основи ро­зумі­н­ня Е. р. насамперед як процесу зро­ста­н­ня добробуту внаслідок роз­витку сусп. виробництва й обміну. Марксист. парадигма роз­глядала його як дво­єдиний процес під­несе­н­ня рівня продуктив. сил і вироб. від­носин, що призводить до ліквідації екс­плуатації на­йманої праці капіталом та формува­н­ня заг. нар. кооперації вільних працівників. Неокласична школа роз­винула уявле­н­ня про Е. р. за напрямами: ви­вче­н­ня його факторів (праця і капітал) та їх впливу на екон. динаміку, моделюва­н­ня Е. р. на основі моделей екон. рівноваги і за­стосува­н­ня вироб. функції, функцій (кривих) гранич. корисності, вироб. можливостей та ін. Істот. внесок у теорію Е. р. зробили прихильники різноманіт. течій ін­ституціоналізму, які під­креслюють роль ін­ститутів (структур і механізмів соц. порядку та соц. взаємодії, що спрямовують поведінку окремих субʼєктів екон. діяльності) в Е. р., зокрема т. зв. залежності від пройденого шляху, об­ґрунтов. у рамках істор. ін­ституціоналізму (Д. Норт та ін.). Вагомим здобутком є праці Й. Шумпетера з його ідеями технол. про­гресу та твор. руйнува­н­ня. Нові пер­спективи теорії Е. р. повʼязані з еволюц. теорією екон. змін (Р. Нельсон, С. Вінтер та ін.). Сучасні уявле­н­ня про Е. р. значно роз­ширилися й охоплюють багато неекон. аспектів, включаючи насамперед екол. і соціальні. Це спричинило виникне­н­ня концепції сталого роз­витку, осн. принципи якої сформульов. під час Конф. ООН з довкі­л­ля та роз­витку (Ріо-де-Жанейро, 1992) і Всесвіт. саміту зі сталого роз­витку (Йоган­несбурґ, 2002). Особл. напрям екон. думки — економіка роз­витку, що роз­глядає екон. аспекти процесу роз­витку в країнах з від­носно низьким рівнем доходів та недороз­виненим станом ринк. ін­ституцій. У рамках цього напряму роз­робляють методи сприя­н­ня екон. зро­стан­ню та структур. змінам, нарощува­н­ня потенціалу Е. р. як у сфері внутр. економіки, так і на між­нар. рівні, серед них — теор. і метод. об­ґрунтува­н­ня від­повід. екон. політики, включаючи формува­н­ня адекват. стратегій роз­витку, створе­н­ня необхід. ін­ститутів, ре­структуризацію економіки та дії ринк. стимулів у по­єд­нан­ні з від­повід. соц. (перед­усім в аспекті формува­н­ня людського капіталу, вирівнюва­н­ня викривлень у роз­поділі доходів, боротьби з бідністю тощо) та політ. перед­умовами. Зародже­н­ня сучас. економіки роз­витку повʼязане з ви­вче­н­ням про­блем індустріалізації Сх. Європи після 2-ї світової війни. Із роз­валом колоніал. системи і виникне­н­ням нової групи країн, що роз­виваються, її спрямовано на аналіз екон. про­блем країн Азії, Африки та Латин. Америки, після роз­паду світ. соціаліст. системи — питань транс­формації і роз­витку пост­соціаліст. країн.

В Україні теор. і прикладні аспекти Е. р. роз­робляють в установах НАНУ: Ін­ститутах економіки промисловості (Донецьк), економіки та про­гнозува­н­ня, світ. економіки і між­нар. від­носин та ін., Нац. ін­ституті стратег. дослідж., Н.-д. екон. ін­ституті Міністерства економіки України, Київ. університеті, Київ. екон. університеті, недерж. дослідниц. установах — Центрі екон. роз­витку, Ін­ституті екон. дослідж. та політ. консультацій, Укр. центрі екон. і політ. дослідж., Між­нар. центрі пер­спектив. дослідж., Центрі соц.-екон. дослідж. (усі — Київ) та ін., зокрема стратег. засади ринково спрямов. транс­формації соц.-екон. структури країни, формува­н­ня потенціалу довго­строк. конкуренто­спромож. зро­ста­н­ня в умовах глобалізації та між­нар. інтеграції, вплив зовн. і політико-екон. чин­ників роз­витку на економіку країни.

Завантажити статтю