Економічні методи управління

ЕКОНОМІ́ЧНІ МЕ́ТОДИ УПРАВЛІ́­Н­НЯ — методи, за допомогою яких здійснюють вплив на економічні інтереси колективів і окремих їхніх членів. Зміст поня­т­тя «Е. м. у.», що належить до осн. категорій теорії упр., повʼязаний із сутністю та змістом самого упр. (насамперед мотивац. характеристики). Це система при­йомів і способів впливу на виконавців за допомогою конкрет. порівня­н­ня витрат й результатів (матеріал. стимулюва­н­ня та санкції, фінансува­н­ня і кредитува­н­ня, зарплата, собівартість, прибуток, ціна). Е. м. у. посідають центр. місце у системі наук. методів упр. труд. діяльністю людей, оскільки на їх основі роз­робляють стратегію роз­витку окремих під­приємств і ви­значають такі режим роботи та стимули, що обʼєктивно спонукають і зацікавлюють колективи й окремих працівників в ефектив. праці. До Е. м. у. загалом належать: організац.-вироб. планува­н­ня, метод комплекс. цільових про­грам, комерц. роз­рахунок, система екон. регуляторів госп. діяльності, стратег. і поточне планува­н­ня госп. діяльності під­приємств, формува­н­ня системи оподаткува­н­ня субʼєктів господарюва­н­ня, ви­значе­н­ня дієвої амортизац. політики, встановле­н­ня державою мін. рівня зарплат і пенсій, матеріал. стимулюва­н­ня праці, ціно­утворе­н­ня, фінансува­н­ня, кредитува­н­ня, штрафні санкції. На рівні країни до них від­носять податк. систему і кредитно-фінанс. механізм; на рівні організації, фірми, установи — системи зарплат й ін. форм матеріал. за­охоче­н­ня працівників, від­повід­альності (з від­повід. за­стосува­н­ням винагород і санкцій за якість й ефективність роботи), стимулюва­н­ня ін­новац. діяльності, спрямов. на під­вище­н­ня ефективності діяльності даної організації та під­вище­н­ня якості її продукції. Е. м. у. ґрунтуються на дії екон. факторів ринк. економіки і посідають провід­не місце у системі методів упр. госп. діяльністю фірм. Вони сприяють виконан­ню такої функції упр., як планува­н­ня, а також повʼязані з функціями мотивації та контролю; реалізують матеріал. інтереси участі людини у вироб. процесах (чи будь-якій ін. діяльності) через викори­ста­н­ня товарно-грош. від­носин. Е. м. у. мають два аспекти реалізації. Перший характеризує процес упр., орієнтов. на викори­ста­н­ня створеного на заг.-держ. рівні екон. сегмента зовн. середовища, сутність якого проявляється у формуван­ні системи оподаткува­н­ня субʼєктів господарюва­н­ня; ви­значе­н­ня дієвої амортизац. політики, що сприяла б оновлен­ню (від­творен­ню) матеріал. і нематеріал. активів під­приємства; встановле­н­ня державою мін. рівня зарплат і пенсій. Другий аспект Е. м. у. повʼязаний з управлін. процесом, спрямов. на викори­ста­н­ня різноманіт. екон. важелів (фінансува­н­ня, кредитува­н­ня, ціно­утворе­н­ня, штрафні санкції тощо). На від­міну від організац.-адм. методів упр., Е. м. у. перед­бачають не стільки адм. вплив (укази, роз­порядже­н­ня, вказівки та ін.), скільки екон. стимулюва­н­ня і винагороду за активну й ефективну діяльність. Їхня значимість різко зро­стає в умовах роз­витку ринк. від­носин, орієнтов. на одержа­н­ня прибутку і якомога більш високого доходу. Е. м. у. базуються на деяких заг. правилах поведінки, що дають можливість маневрувати ресурсами, здійснюють непрямий вплив на виробників і споживачів, за допомогою системи від­носин враховують інтереси колективу й окремих працівників, припускають само­стійність під­приємства на всіх рівнях при одночас. покла­дан­ні на нього від­повід­альності за прийняті ріше­н­ня та їхні наслідки, спонукають виконавців до під­готовки альтернатив. рішень і вибору з них найбільш від­повід. інтересам колективу. При умілому викори­стан­ні Е. м. у. керівні органи в умовах ринку краще долають інертність у реалізації своїх зав­дань, об­умовлену від­сутністю від­повід. екон. зацікавленості в оператив. задоволен­ні потреб, що швидко змінюються. Зро­стає самоконтроль, до мінімуму знижується необхідність в адм. контролі.

Завантажити статтю