Експеримент соціальний

ЕКС­ПЕРИМЕ́НТ СОЦІА́ЛЬНИЙ  — специфічний різновид наукового експерименту, обʼєктами якого ви­ступають соціальні явища і процеси. Це метод пі­зна­н­ня соц. явищ і процесів шляхом предметно-практич. їх пере­творе­н­ня з метою верифікації гіпотез, коли дослідник здійснює маніпулюва­н­ня змін­ними і спо­стерігає ефекти, зумовлені цією дією (Дж. Кемпбелл). Він від­різняється від ін. методів актив. втруча­н­ням в природу обʼєкта, що дає можливість дослідити причин­но-наслідк. звʼязки, глибоко проникнути в суть явищ. Е. с. — спосіб отрима­н­ня інформації про кількісні та якісні зміни показників обʼєкта внаслідок впливу на нього деяких керов. і контрольов. чин­ників (змін­них). Він припускає предметно-практичне пере­творе­н­ня обʼєкта від­повід­но до гіпотези в контрольов. і керов. умовах маломас­штаб. буття. Е. с. має сенс тільки тоді, коли існує можливість пере­несе­н­ня отриманих результатів на обʼєкти, подібні до екс­перим., або мас­штабніші. Він про­йшов тривалий шлях роз­витку від елементів ви­пробува­н­ня, проб у різних сферах діяльності до склад. і роз­виненого методу соц. пі­зна­н­ня. Вже у стародав. су­спільствах особливе місце посідали ви­пробува­н­ня на зрілість, від­гуки яких збереглися в звичаях, обрядах і фольклорі усіх народів, широко за­стосовували ініціації та посвяти (чоловіків, жінок, воїнів, вождів, жерців та ін.). Згодом почали влаштовувати пере­вірки для чиновників і учнів, ви­пробовувати різноманітні форми організації сусп. життя тощо. На­ступ. етап повʼязаний із роз­витком природо­знавства, виникне­н­ням спочатку природничо-наук. екс­перименту, а з часом, у процесі становле­н­ня соціол. науки, і Е. с. На від­міну від ін. методів дослідж., Е. с. притаман­на висока активність, транс­формація обʼєкта дослідж., втруча­н­ня дослідника в його структуру. З одного боку, це забезпечує ефективність даного методу, з ін. — зберігає небезпеку матеріал. та морал. втрат і негатив. залишкових деформацій обʼєкта. Для мінімізації негатив. наслідків необхідно здійснювати екс­перим. процедури від­повід­но до закону, дотримуватися правових і етич. норм. Заборонені екс­перименти, що викликають погірше­н­ня життя людини, порушують її права та свободи. Проводити Е. с. з людьми можна лише за їхньої згоди, а у випадку невдачі необхідно компенсувати людям втрати і забезпечити поверне­н­ня до колиш. форм життя.

Основи теорії Е. с., закладені в працях Дж.-С. Мілля, О. Конта, Е. Дюркга­йма, Е. Мейо, С. Стауф­фера, К. Поп­пера, Ю. Габермаса, Дж. Кемпбел­ла й ін., отримали істот. роз­виток у роботах рос., білорус. й укр. дослідників, зокрема Ю. Сурміна, М. Туленкова, С. Фареника. Про­блеми Е. с. досить активно обговорювали і ви­вчали ще за часів СРСР, коли екс­перимент у су­спільстві роз­глядали як засіб вдосконале­н­ня соціалізму. Загалом це мало про­гресивне значе­н­ня, оскільки протягом тривалого часу рад. історії від­бувалося пряме впровадже­н­ня часто недо­статньо об­ґрунтов., скоро­стиглих ново­введень у мас­штабах всього су­спільства без будь-якої поперед. пере­вірки у малих мас­штабах, що призводило до прорахунків і знач. втрат, які маскували черговими періодами загостре­н­ня класової боротьби і ре­пресій проти «ворогів народу». Соціаліст. екс­перименталістика, поряд із реал. досягне­н­нями, характеризувалася ідеол. заборонами на екс­перим. пошуки у сферах приват. власності, ринку, політ. плюралізму тощо. Зі здобу­т­тям Україною незалежності певний час Е. с. вважали символом авторитар. сваві­л­ля над су­спільством. Справедливо критикуючи рад. минуле, демократ. публіцисти часто зводили його до мас­штаб. волюнтаризму в управлін­ні. З приводу за­стосува­н­ня Е. с. у сучас. су­спільстві існують не лише цілком виправ­дані побоюва­н­ня, але й без­ліч забобонів, що часто ґрунтуються на принципі помилк. гуманізму, згідно з яким проводити Е. с. на людях не можна. Однак, якщо дотримуватися цього принципу, то су­спільству потрібно або зупинитися у своєму роз­витку, оскільки первин. актом будь-яких змін є впровадже­н­ня ново­введень, або упроваджувати в широких мас­штабах будь-яке ново­введе­н­ня без його поперед. пере­вірки в малих мас­штабах.

Виділяють чотири етичні доктрини Е. с.: морал. позитивізм, консе­рватизм, модернізм і футуризм. З по­гляду морал. позитивізму немає ніякого ін. морал. стандарту, крім нині існуючого. Етич. позитивізм виходить з того, що все дійсне є ро­зумним і благим, тому воно на стороні сили (екс­перимент — засіб під­вище­н­ня авторитету сили). Морал. консе­рватизм забороняє Е. с., морал. модернізм виправдовує його як інструмент ін­новац. діяльності, морал. футуризм — роз­глядає як спосіб реалізації ідеал. моделі майбутнього. На думку К. Поп­пера, сусп. роз­виток здійснюється шляхом створе­н­ня таких соц. технологій, які повин­ні бути пере­вірені за допомогою по­ступ. або по­етап. соц. інженерії, ключову роль в реалізації якої ві­ді­грає Е. с. (ця роль у су­спільстві по­стійно зро­стає з посиле­н­ням динаміки соц. змін і ускладне­н­ням сусп. роз­витку). Він виконує в су­спільстві різноманітні функції, зокрема пере­вірочну, узагальне­н­ня пере­дового досвіду, ін­новац., прогностичну. За місце­знаходже­н­ням обʼєкта роз­різняють вироб., військ., екон., політ., пед. та ін. Е. с.; за осн. метою — пере­вірочні та пошук.; за специфікою дослідниц. зав­да­н­ня — наук. і практичні; за ступ. наявності соц. натури — натурні, модел., уявні; за характером екс­перим. ситуації — польові й лабораторні; за структурою екс­перим. діяльності — проект­ні (активні та пасивні), екс­перименти «екс-пост-факто»; за логіч. структурою доказу гіпотези — паралел., послідовні; за типом субʼєкта — самоекс­перименти, екс­перименти з викона­н­ням ролі субʼєкта наявним органом упр., екс­перименти зі спеціально створеним субʼєктом. У структурі Е. с. як процесу ви­окремлюють три етапи, кожен з яких включає від­повід. комплекс операцій. Під­готов. етап перед­бачає об­ґрунтува­н­ня необхідності, можливості та доцільності Е. с., роз­робле­н­ня методол. (аналіз практич. про­блем. ситуації, формулюва­н­ня пі­знавал. про­блеми, ви­значе­н­ня цілей і зав­дань, екс­перим. обʼєкта і предмета дослідж., висуне­н­ня гіпотез, емпірич. інтер­претації та операціоналізації понять) і метод. (побудова методики екс­перименту, планува­н­ня його процедур) роз­ділів про­грами, побудову узагальненої моделі Е. с., формува­н­ня необхід. умов для його проведе­н­ня. Осн. змістом реалізац. етапу ви­ступає предметно-практична діяльність екс­периментатора та обстежуваних: ви­пробува­н­ня, спо­стереже­н­ня, контроль, вимірюва­н­ня змін­них, упр. та ін. Етапи аналізу й узагальне­н­ня результатів повʼязані з пере­творе­н­ням екс­перим. факту дійсності, отриманого на поперед. етапі, у наук. факт; пере­несе­н­ням отриманих результатів з обʼєкта Е. с. на реальні обʼєкти та процеси. Не­зважаючи на те, що в остан­ні десятилі­т­тя авторитет Е. с. як ефектив. критерію істини дещо ослаб, він належить до методів наук. пі­зна­н­ня, що най­інтенсивніше роз­виваються. Від­бувається значне роз­шире­н­ня соц. наук, в яких за­стосовують екс­перим. метод; стрімко роз­вивається модел., матем. і уявне моделюва­н­ня (остан­нє особливо ефективне при роботі дослідника з недо­ступ. обʼєктами та обʼєктами, дії з якими обмежені через їхню особливу цін­ність і унікальність); формуються нормативно-правові основи Е. с.

Завантажити статтю