Екстрена медична допомога (ЕМД)

Визначення і загальна характеристика

Е́КСТРЕНА МЕДИ́ЧНА ДОПОМО́ГА (ЕМД) — медична допомога хворому (потерпілому) за екс­треними показниками (в невід­кладному стані). У мед. літературі СРСР термін використовували у по­єд­нан­ні як з ви­значе­н­ням назви патології (хірург., серц.-судин­на, гінекол. ЕМД), так і виду мед. допомоги, умов отрима­н­ня травми та етапу мед. евакуації по­страждалого (дошпитал., позашпитал., стаціонарна, ЕМД внаслідок раптового загостре­н­ня хвороби, при дорож.-транс­порт. пригодах, над­звич. ситуаціях). Формува­н­ня системи на­да­н­ня ЕМД у кожній країні мало певні особливості, на початк. етапі становле­н­ня вона була децентралізованою. Першим кроком стало створе­н­ня служб швидкої мед. допомоги (ШМД). Напр., у США вже 1860 для до­ставки по­страждалих до лікарні використовували карети ШМД (у Нью-Йорку 1869 впроваджено міську про­граму «Карети ШМД»), згодом — спец. сан. транс­порт, спочатку сухопут., пізніше — авіац. та водний. У Києві 1881 роз­почав діяльність пункт нічних чергувань, у якому пере­бували 19 лікарів зі складу Гуртка лікарів з метою лікар. чергувань. 1883 створ. Товариство ШМД, чл. якого 1902 від­крили перший на території України спеціаліз. заклад — Київ. станцію ШМД. В Одесі першу таку станцію засн. 1903, у Харкові — 1910. Роз­будову сучас. системи ШМД, що обʼ­єд­нує дошпитал. та шпитал. складові, започатковано 1923 організацією на базі Шереметьєв. лікарні у Москві Ін­ституту ШМД ім. М. Скліфосовського. В СРСР раніше, ніж у більшості держав Європи та Америки, введено єдиний номер виклику ШМД — «03»; у 1990 створ. службу ЕМД у над­звич. ситуаціях, на базі якої По­становою КМ України вiд 14 квiтня 1997 сформовано Держ. службу медицини ката­строф. У світ. практиці найбільших результатів в організації ЕМД досягли держави, які створили єдину службу ЕМД, зокрема США, Велика Британія, Франція. У США 1966 вчені НАН провели аналіз близьких та від­далених наслідків лікува­н­ня невід­клад. станів, виявили системні недоліки в організації ЕМД, роз­робили низку рекомендацій, на під­ставі яких 1973 прийнято Федерал. закон про ЕМД, що ви­значив її як систему (службу) з уніфікованим штат. роз­кладом, засобами й устаткува­н­ням для ефектив. і скоординованого на­да­н­ня ЕМД при погіршен­ні стану здоровʼя пацієнта, з держ. органом упр. До складу служби вві­йшли єдина в державі система виклику, звʼязку та інформації, уніфіковані і стандартно оснащені транс­порт­ні засоби, зокрема й авіац., спеціально під­готовлений особовий склад усіх ланок служби, уніфіковані під­роз­діли дошпитал. на­да­н­ня ШМД та від­діл. ЕМД стаціонар. лікув. закладів, створ. при багато­профіл. лікарнях центри травм та отруєнь, єдине кер-во, узгоджене планува­н­ня, стандартизація і система бюджет. (місц. та федерал.) фінансува­н­ня, досконала правова та нормат. база роз­будови й функціонува­н­ня служби.

Нині в Україні щорічно на­да­н­ня ЕМД потребує майже третина насел., що повʼязують з погірше­н­ням стану довкі­л­ля, зро­ста­н­ням техноген. небезпеки внаслідок високих темпів тех. про­гресу. Показники смертності осіб у невід­клад. станах є одними з найбільших серед держав з роз­виненою економікою Європи та Пн. Америки. Найпоширенішими причинами заг. смертності насел. є серц.-судин­ні захворюва­н­ня, нещасні випадки, травми та отрує­н­ня (за період 2001–07 померли 500 тис. осіб; 2007 внаслідок дорож.-транс­порт. пригод — 9481 особа). До осн. чин­ників погірше­н­ня стану здоровʼя насел. в невід­клад. стані в країні від­носять недосконалість нормат.-правової бази з питань функціонува­н­ня єдиної системи на­да­н­ня ЕМД, недосконалість на­да­н­ня ЕМД на дошпитал. етапі, недо­статність бюджет. фінансува­н­ня, низький рівень під­готовки мед. працівників. 2007 КМ України затв. Держ. про­граму створе­н­ня єдиної системи на­да­н­ня ЕМД на період до 2010. Вона перед­бачає реалізацію 10-ти осн. зав­дань, серед яких — наук. об­ґрунтува­н­ня та затвердже­н­ня мінімуму необхід. нормат.-правової бази, матеріал.-тех. забезпече­н­ня, оснаще­н­ня сучас. мед. технікою та препаратами закладів, від­діл. ЕМД, центрів травми й отруєнь та виїзного складу ЕМД, введе­н­ня в дію уніфікованих протоколів на­да­н­ня ЕМД на дошпитал. та стаціонар. етапах, впровадже­н­ня сучас. методики під­готовки персоналу.

Літ.: Комаров Б. Д., Богнацкая Т. Н., Арбаков А. И. и др. Основы организации экстрен­ной специализирован­ной медицинской помощи. Москва, 1986; Principles and Practice of Emengency Medicine. Vol. 1–2. Philadelphia, 1986; Неотложная медицинская помощь / Пер. с англ. Москва, 2001; Рощин Г. Г., Нацюк М. В., Смайлі Д. та ін. Система невід­кладної медичної допомоги США. Особливості її організації та під­готовки кадрів: Посіб. К., 2004.

Г. Г. Рощин, М. М. Михайловський

Завантажити статтю