Екстрена медична допомога (ЕМД)

Визначення і загальна характеристика

Е́КСТРЕНА МЕДИ́ЧНА ДОПОМО́ГА (ЕМД)  — медична допомога хворому (потерпілому) за екстреними показниками (в невідкладному стані). У мед. літературі СРСР термін використовували у поєднанні як з визначенням назви патології (хірург., серц.-судинна, гінекол. ЕМД), так і виду мед. допомоги, умов отримання травми та етапу мед. евакуації постраждалого (дошпитал., позашпитал., стаціонарна, ЕМД внаслідок раптового загострення хвороби, при дорож.-транспорт. пригодах, надзвич. ситуаціях). Формування системи надання ЕМД у кожній країні мало певні особливості, на початк. етапі становлення вона була децентралізованою. Першим кроком стало створення служб швидкої мед. допомоги (ШМД). Напр., у США вже 1860 для доставки постраждалих до лікарні використовували карети ШМД (у Нью-Йорку 1869 впроваджено міську програму «Карети ШМД»), згодом — спец. сан. транспорт, спочатку сухопут., пізніше — авіац. та водний. У Києві 1881 розпочав діяльність пункт нічних чергувань, у якому перебували 19 лікарів зі складу Гуртка лікарів з метою лікар. чергувань. 1883 створ. Товариство ШМД, чл. якого 1902 відкрили перший на території України спеціаліз. заклад — Київ. станцію ШМД. В Одесі першу таку станцію засн. 1903, у Харкові — 1910. Розбудову сучас. системи ШМД, що об’єднує дошпитал. та шпитал. складові, започатковано 1923 організацією на базі Шереметьєв. лікарні у Москві Інституту ШМД ім. М. Скліфосовського. В СРСР раніше, ніж у більшості держав Європи та Америки, введено єдиний номер виклику ШМД — «03»; у 1990 створ. службу ЕМД у надзвич. ситуаціях, на базі якої Постановою КМ України вiд 14 квiтня 1997 сформовано Держ. службу медицини катастроф. У світ. практиці найбільших результатів в організації ЕМД досягли держави, які створили єдину службу ЕМД, зокрема США, Велика Британія, Франція. У США 1966 вчені НАН провели аналіз близьких та віддалених наслідків лікування невідклад. станів, виявили системні недоліки в організації ЕМД, розробили низку рекомендацій, на підставі яких 1973 прийнято Федерал. закон про ЕМД, що визначив її як систему (службу) з уніфікованим штат. розкладом, засобами й устаткуванням для ефектив. і скоординованого надання ЕМД при погіршенні стану здоров’я пацієнта, з держ. органом упр. До складу служби ввійшли єдина в державі система виклику, зв’язку та інформації, уніфіковані і стандартно оснащені транспортні засоби, зокрема й авіац., спеціально підготовлений особовий склад усіх ланок служби, уніфіковані підрозділи дошпитал. надання ШМД та відділ. ЕМД стаціонар. лікув. закладів, створ. при багатопрофіл. лікарнях центри травм та отруєнь, єдине кер-во, узгоджене планування, стандартизація і система бюджет. (місц. та федерал.) фінансування, досконала правова та нормат. база розбудови й функціонування служби.

Нині в Україні щорічно надання ЕМД потребує майже третина насел., що пов’язують з погіршенням стану довкілля, зростанням техноген. небезпеки внаслідок високих темпів тех. прогресу. Показники смертності осіб у невідклад. станах є одними з найбільших серед держав з розвиненою економікою Європи та Пн. Америки. Найпоширенішими причинами заг. смертності насел. є серц.-судинні захворювання, нещасні випадки, травми та отруєння (за період 2001–07 померли 500 тис. осіб; 2007 внаслідок дорож.-транспорт. пригод — 9481 особа). До осн. чинників погіршення стану здоров’я насел. в невідклад. стані в країні відносять недосконалість нормат.-правової бази з питань функціонування єдиної системи надання ЕМД, недосконалість надання ЕМД на дошпитал. етапі, недостатність бюджет. фінансування, низький рівень підготовки мед. працівників. 2007 КМ України затв. Держ. програму створення єдиної системи надання ЕМД на період до 2010. Вона передбачає реалізацію 10-ти осн. завдань, серед яких — наук. обґрунтування та затвердження мінімуму необхід. нормат.-правової бази, матеріал.-тех. забезпечення, оснащення сучас. мед. технікою та препаратами закладів, відділ. ЕМД, центрів травми й отруєнь та виїзного складу ЕМД, введення в дію уніфікованих протоколів надання ЕМД на дошпитал. та стаціонар. етапах, впровадження сучас. методики підготовки персоналу.

Завантажити статтю