Електорат

ЕЛЕКТОРА́Т (від лат. elector — виборець) — громадяни певної країни, району чи поселення, що мають право голосу і реалізують його на загальнонаціональних, регіональних чи місцевих виборах депутатів, суддів, керівників держави та виконавчої влади (президента, губернатора, мера тощо). Шлях більшості демократ. країн Європи, Америки, Азії до впровадження прямих виборів, рівного та таєм. голосування був довгим і складним. Фактично заг., пряме та рівне виборче право з таєм. голосуванням є явищем, характерним для 20 ст. Так, тільки у 19 ст. в деяких країнах Європи та США на виборах відмінено майновий ценз і Е. стали малозабезпечені громадяни чол. статі, тільки на поч. 20 ст. виборче право отримали жінки. 1848 вперше запроваджено майновий ценз для отримання права голосу на виборах для громадян Франції та Швейцарії, тоді ж визнано принципи заг. і рівного вибор. права, але тільки для чоловіків (в ін. країнах це сталося на кілька чи багато десятиліть пізніше). Тільки 1893 — у Новій Зеландії, 1902 — в Австралії, 1906 — в тоді ще рос. провінції Фінляндії виборче право отримали жінки. У країнах-піонерах заг. вибор. права жінки отримали право голосу: в Франції — 1945, у Швейцарії — 1971. Нині будь-які виборчі цензи, окрім вікового, цензу громадянства та обмеження вибор. прав (за рішенням суду) недієздатних, в демократ. країнах не допускається. Е. у демократ. країнах є фактично всі громадяни (у юрид. сенсі) певної держави, регіону чи поселення, які досягли певного віку (в різних країнах він варіюється від 18-ти до 21-го р.) та внесені до вибор. списків. В окремих країнах (напр., США) громадянам потрібно самостійно зареєструватись, щоб бути внесеним у списки виборців, але у більшості країн виборчі комісії (комітети) вносять до списків виборців всіх громадян, що досягли певного вікового цензу та проживають у даному поселенні, незалежно від їх особистого бажання. У деяких країнах на місц. виборах (на відміну від нац.) отримують право голосу і стають Е. й особи, що не мають громадянства даної держави, але постійно проживають у певному поселенні певну кількість років. В авторитар. і тоталітар. державах практично 99–100 % громадян, які мають право голосу на виборах, беруть участь у голосуванні, хоча і не мають можливості альтернатив. вибору. У більшості демократ. країн участь у виборах громадян є правом, а не обов’язком, тому у виборах бере участь лише певна частина громадян. У зв’язку з цим розрізняють потенц. (всі громадяни певної країни, регіону чи поселення, які мають право голосу і включені у виборчі списки) та реал. (частина потенц. Е., яка реально бере участь у голосуванні на конкрет. виборах.) Е. У деяких демократ. країнах (Австралія, Бельгія, Люксембурґ, Італія, Греція та ін.) участь у виборах трактується в законах не тільки як право громадян, але і як їхній обов’язок, за ухилення від виконання якого може бути встановлений громад. осуд, штраф (як правило незнач.) або ін. санкції. Перетворення вибор. права громадян на їхній обов’язок призводить до штуч. збільшення реал. Е. у порівнянні з демократ. країнами, де санкції за неучасть у виборах ніколи не застосовують. Методи примусу до участі у виборах в демократ. країнах використовують переважно у державах т. зв. громад. демократії, в яких голосування за окремі партії при пропорц. вибор. системі різних етніч., соціокультур. чи реліг. громад є дуже усталеним і досить близьким, а перемога досягається за рахунок реклам. заходів із підвищення мобілізації виборців, тому для зменшення впливу штуч. реклам. методів мобілізації застосовують правові механізми мобілізації всіх груп одночасно. Е. окремих партій та кандидатів на виборах неоднорід. у класовому, соц.-демогр., реліг., ідеол. вимірах, залежить від моделей голосування на виборах в окремих країнах і регіонах. Соціологи, політологи, політ. технологи досліджують та обґрунтовують різні види його типологізації з метою пошуку цільових груп (типів) виборців для розроблення стратегії і тактики вибор. кампанії цих суб’єктів вибор. процесу.

О. І. Вишняк

завантажити статтю