Ждаха Амвросій Андрійович

ЖДА́ХА Амвросій Андрі­йович (справж. — Ждаха-Смаглій; 06 (18). 12. 1855, м. Очаків, нині Миколаївської обл. — 08. 09. 1927, Одеса) — графік та етно­граф. Член Одеської товариства історії та старожитностей (1908), Товариства художників ім. К. Ко­станді (1924). Закінчив Одеську рисувальну школу (1881), навч. приватно у В. Ковальова. Опанував іконо­графічний метод ви­вче­н­ня памʼяток мистецтва академік Н. Кондакова. Працював креслярем у залізничних майстернях Одеси, 1876–1908 — у Земському банку Херсонської губ. 1908–10 — викладач малюва­н­ня у Волинському єпархіальному жіночому училищі у м. Кременець (нині Тернопільської обл.). Від 1910 — в Одесі. У торговельно-промисловій школі (1921–24) та художньому ін­ституті (1924–27) викладав курс історії українського мистецтва. Збирав етно­графічні матеріали, писав пейзажі. Неперевершений ілюстратор народних пісень, художніх творів історичної тематики, видатний мініатюрист, один із реформаторів художнього оформле­н­ня української книги. Учасник мистецьких ви­ставок від 1890. Працював 1893–1914 над акварельними ілюстраціями з народною орнаментикою (їм властива образність, ліризм, простота) до українських народних пісень, ви­даних у ви­гляді двох серій поштових листівок з нотами і рядками текс­ту (К., 1911–12; наклад 100 тисяч примірників; першу серію екс­понували 1912 в Берні на Між­народній ви­ставці поштових карток). 1894 від­відав батьківщину Т. Шевченка. Перший серед українських графіків 1896–1901 за роз­робленим планом наскрізно ілюстрував «Кобзар» Т. Шевченка. На основі українських старо­друків роз­робив спеціальний шрифт, орнаменти, за­ставки, кінцівки, ініціали. На конкурс памʼятника Т. Шевченку у Києві під­готував два проекти (від­хилені за від­сутністю моделі). З нагоди 100-річчя з дня народже­н­ня поета для видавництва «Час» роз­робив обкладинку. Майстерно виконані ілюстрації Ж. від­значаються продуманістю, щирістю, реалізмом і національним колоритом. 1896 на замовле­н­ня Одеської громади до 35-ліття літературної діяльності Д. Мордовця виконав ювілейну адресу з мініатюрними акварельними малюнками до історичних творів письмен­ника (окремі з них ре­продуковані при ви­дан­ні поеми «Козаки та море», 1859), текст написав на зразок старих рукописів. 1899 для на­вчальних закладів створив «Пушкінський похвальний лист» із трьома порт­ретами поета у різному віці, памʼятником і 15-ма мініатюрними ілюстраціями. Цього ж року отримав дві перші премії Імператорського товариства за­охоче­н­ня митців на конкурсі малюнків обкладинки петербурзького журналу «Искус­ство и художествен­ная промышлен­ность», другу премію конкурсу на художню за­ставку для цього ви­да­н­ня; журі від­значило виразність шрифту. 1901 створив типову обкладинку для книжок «Благодійного товариства ви­да­н­ня загальнокорисних і дешевих книг». 1908–16 ілюстрував Новий Заповіт (звернувся до національних традицій рукописної книги; понад 500 графічних аркушів від­значаються зображувальним фольклором у стилі модерну, декоративною вишуканістю). Малюнки Ж. на історичну тематику викори­став М. Грушевський («Про старі часи на Україні», С.-Петербург, 1904; «Ілюстрована історія України», К., 1912; «Як жив український народ», Царгород, 1915), М. Аркас («Історія України-Русі», С.-Петербург, 1908; Краків, 1912), Д. Дорошенко («Історія України з малюнками», Краків; Л., 1942; Нью-Йорк, 1957). Значне місце у творчості від­вів ілюструван­ню казок, алегоричних творів, зокрема 27 ілюстрацій, обкладинка та віньєтки до збірки І. Липи «Казки» (1914). Ж. зробив кілька альбомів замальовок «Чоловічі типи і одяг», «Жіночі типи і одяг», «Орнаменти українських поливʼяних мисок», «Старовин­на різьба українських возів і ярем», «Венгерські цигани», «Килим с. Нова Одеса Херсонської губернії», «Кахлі ХVІІІ столі­т­тя» (усі — 1891–1914). Зібрав понад 200 малюнків писанок, 40 з яких ре­продуковано у журналі «Звезда» (1887, № 5). Глибокі зна­н­ня регіональних особливостей одягу, домашніх ужиткових речей, обрядів і звичаїв викори­став при створен­ні малюнків «Свата­н­ня», «Ставлять гільце на столі», «Молоду покривають», «Остан­ні весільні танці», якими про­ілюстровано етно­графічну збірку «Українське весі­л­ля» (О., 1905, вип. 5). Із О. Сластьоном упорядкував серію альбомів «Українська народна творчість» (1912; «Килимарство», «Шитво і вишивки», «Гончарні вироби», «Вироби з дерева»). Уклав альбом «Меблі в українському стилі» (1919; малюнки 50-ти предметів для вітальні, кабінету, їдальні, спальні у стилі українського модерну). Під час подорожі по Дні­пру замальовував церкви та монастирі («Вид Печерської лаври з пів­ден­но-східного боку», «Медведівський монастир», обидва — 1901; «Очаківський Свято-Миколаївський собор», 1903). Для архітектора А. Тодорова і художника А. фон Менцеля робив кресле­н­ня, акварелі іконостасів та храмів. У порт­ретах подав психологічну характеристику та фізичну довершеність, благородство і душевну красу («М. Мазепа», 1898; «О. Пушкін», «Я. Сомко», обидва — 1899; «Дружина», 1903; «І. Вишневецький», «М. Залізняк», обидва — 1906; «У. Кармелюк», «Т. Шевченко», обидва — 1911). Єдина ви­ставка ілюстрацій Ж. до творів Т. Шевченка від­булася 1921 в Одеській державній бібліотеці. Шевченкіану Ж. екс­понували у Києві (1990, 1995, 2000). У книжковій графіці виробив український варіант стилю модерн. Частину робіт Ж., які були у Харківській картин­ній галереї, спалили фашисти. Деякі роботи зберігаються у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці України (Київ), Одеського історично-крає­знавчого музею.