Жигулін Анатолій Володимирович

ЖИГУ́ЛІН Анатолій Володимирович (Жигулин Анатолий Владимирович; 01. 01. 1930, м. Воронеж, РФ — 06. 08. 2000, Москва) — російський поет. Член СП РФ (1962). Пушкін. премія (1996). У 1948 вступив до анти­сталін. таєм. організації — Комуніст. партії молоді (КПМ), 1950 заарешт. і засудж. до 10-ти р. увʼязне­н­ня, покара­н­ня від­бував у таборах Сибіру. 1954 звільн., 1956 реабіліт. Закін. Воронез. лісогосп. ін­ститут (1960) та Вищі літ. курси при Літ. ін­ституті у Москві (1965). У ран­ній творчості утверджував високе при­значе­н­ня поезії бути правдивим голосом епохи, во­звеличувати гідність сучасника, його будівничу енергію; у віршах 70–80-х рр. ви­значал. рисами стали сповід­альність, драматизм, почу­т­тя від­повід­альності за майбутнє. Звертався у творчості й до укр. тематики (вірші «В округе бродит холод синий…», 1964; «Холодный день на Иссык-Куле…», 1972; «Коли сниться далеке дитинство, думаю вві сні по-українськи…» та ін.). Написав автобіогр. повість «Черные камни» (1989; укр. перекл. В. Затуливітра, К., 1989), у якій, зокрема, згадував про с. Під­горне, де провів дитинство: «А село обыкновен­ное южнорус­ское. Белые хаты, соломен­ные крыши. Или камышовые. В этих местах Воронежской области Великая Рос­сия по­степен­но пере­ходит в Малую, и до сей поры равноправны рус­ский язык и украинский. Так я и рос первые свои семь лет — слыша и усваивая одновремен­но два говора… Правильное украинское произношение очень помогло мне много лет спустя в сибирских и колымских лагерях, где много было украинцев-бандеровцев». Окремі вірші Ж. українською мовою пере­клали В. Бойченко, А. Глущак.

Завантажити статтю