КРЕ́ЧМЕР Пауль (Kretschmer Paul; 02. 05. 1866, Берлін — 09. 03. 1956, Ві­день) — німецький мово­знавець. Освіту отримав у Берліні, на­вчався у Г. Дільса. Працював 1897–99 екс­траординарним професором Марбурзького університету (Німеч­чина); 1899–1937 — професор кафедри порівняльного мово­знавства Ві­денського університету. Ви­вчав найдавнішу історію та взаємозвʼязки індоєвропейських мов, вплив на них неіндоєвропейських мов, реліктові мови Серед­земноморʼя, давньо- і ново­грецьку мову. Одним із перших системно об­ґрунтував теорію ретотіренської мовної спільноти, що охоплювала етруську та ренійську мови. Важливе значе­н­ня мала книга К. «Einleitung in die Geschichte der griechischen Sprache» («Вступ до історії грецької мови», 1896), у якій він на основі аналізу грецьких топонімів детально роз­глянув про­блему до­грецького мовного субстрату в Серед­земноморʼї. Його теоретичні міркува­н­ня під­твердили від­криті археологом А. Евансом написи у Кнос­сі (1900). Автор низки праць з індоєвропе­їстики, серед них — «Indogermanische Accent- und Lautstudien» («Дослідже­н­ня з індоєвропейського наголосу і тону», 1891), «Die Griechischen Vaseninschriften» («Написи на грецьких вазах», 1894). Досліджував діалекти ново­грецької мови, зокрема румейський діалект Надазовʼя. У праці «Die heutige Lesbische Dialekt» («Сучасний лесбійський діалект», Ві­день, 1905) об­ґрунтував дві поширені й нині серед неоел­ліністів гіпотези походже­н­ня румейського діалекту — на основі понтійського або пів­нічно­грецького діалектів. Український ел­лініст А. Білецький мотивував можливість роз­гляду його як само­стійного діалекту, що виник у нових умовах функціонува­н­ня грецької мови на теренах України (у досліджен­ні «Греческие говоры юго-востока Украины и про­блема их языка и письмен­ности» // «Ученые записки Ленин­градского университета. Серия филологических наук», 1969, випуск 73, № 343).