Білецький Андрій Олександрович
БІЛЕ́ЦЬКИЙ Андрій Олександрович (30. 07(12. 08). 1911, Харків — 10. 04. 1995, Київ) — мовознавець. Доктор філологічних наук (1952), професор (1953). Син Олександра, брат Платона, онук Івана Білецьких, чоловік Т. Чернишової. Закін. Харків. інститут профес. освіти (1933). Учень академіків Л. Булаховського, Л. Щерби, проф. В. Державина, М. Петерсона, П. Ріттера. Працював завідувач кафедри Харків. юрид. інституту (1937–41); викл. лат. мови Харків. пед. інституту іноз. мов (1938–40); доцент Томського університету (1941–44); викл. новогрец. мови Вищої дипломат. школи МЗС СРСР (від 1944); завідувач кафедри заг. мовознавства та класич. філології (від 1946), завідувач кафедри романістики Київ. університету (1978– 1987); від 1946 за сумісн. — старший науковий співробітник в інститутах мовознавства і археології АН УРСР. Спеціалізувався з порівнял.-істор. мовознавства на індоєвроп. базі, згодом дедалі більше — антикознавства. Автор праць із класич. філології, заг. мовознавства, палеографії, романістики, археології, епіграфіки, неоелліністики. Досвідчений дешифрувальник та коментатор давньогрец. та лат. написів: його тлумачення епіграф. пам’яток визнані за межами України. Ред. першого великого «Новогреческо-русского словаря». У наук. доробку Б. почесне місце посідають матеріали з мор. та рибал. термінології для «Средиземноморского лингвистического атласа». Разом із дружиною Т. Чернишовою досліджував говірки сучас. греків України та Приазов’я; наново створив писемність для багатьох грец. регіонів, втрачену внаслідок примус. асиміляції.
Б. чимало зробив для ознайомлення укр. читачів із грец. культурою. Крім перекладів українською мовою творів антич. класиків (Гомера, Гесіода, Архілоха, Езопа; вперше сповна переклав українською мовою й прокоментував «Історію» Геродота та ін.), писав передмови до укр. перекладів антич. та сучас. грец. письменників: Аристофана, Гомера, Есхіла, Н. Казандзакіса, Я. Ріцоса, С. Мірвіліса та ін. Перекладав твори Лопе де Веґи, Ж. Верна, В. Скотта, А. Барбюса та ін. європ. письменників, уклав антологію антич. поезії «Золоте руно». Був президентом товариства «СРСР — Греція», очолював секцію класич. філології Наук.-метод. ради Мінвузу СРСР. Неопубл. залишилися його «Етимологічні етюди», «Лексикологічні замітки», оригін. вірші, новели на істор.-міфол. сюжети, граф. роботи. 1996 у Київ. університеті відбулася конф. «Актуальні проблеми сучасного мовознавства», присвяч. 85-річчю Б. У березні 1997 створ. Істор.-філол. товариство А. Білецького, що видало три томи «Записок» (1997, 1998, 1999).
Додаткові відомості
- Основні праці
- Принципы этимологических исследований. К., 1950; Проблема изучения негреческих собственных имен греческих эпиграфических памятников Северного Причерноморья. К., 1952; Про питання порівняльно-історичної граматики індоєвропейських мов. К., 1952; Проблема мови скіфів // Мовознавство. 1953. Т. 11; Про власні імена з Ольвійських написів // Археологія. 1957. Т. 11; Греческая топонимика Крыма. Ленинград, 1961; Греческие надписи на мозаиках Софии Киевской // Мозаики Софии Киевской. Москва, 1961; Основные линии развития фонематических систем индоевропейских языков и проблема реконструкции доисторических систем. Москва, 1964; Основні методи дослідження в сучасному мовознавстві // Проблеми та методи в структур. лінгвістиці. К., 1965; Новые посвятительные надписи в Ольвии // Антич. история и культура Средиземноморья и Причерноморья. Ленинград, 1968; Дедикація Афродіті в Ольвії // ІФ. 1968. Вип. 17; Гідронімія Криму // Топоніміка і ономастика. К., 1969; Лексикологія та теорія мовознавства. К., 1972; Естественный язык и знаковые системы. 1976; Информация и симеоз. 1980; Славянская топонимика Греции. Афины, 1980.
Рекомендована література
- Клименко Н. Ф. А. О. Білецький — поліглот, учений, педагог: Післямова до книги А. О. Білецького «Про мову та мовознавство». К., 1996;
- Семчинский С. В. Профессор Андрей Александрович Белецкий // Изв. РАН. Секция лит-ры и языка. 1997. Т. 56, № 4;
- Шанін Ю. Він залишився назавжди // Сучасність. 1997. № 11;
- Скуратівський В. Пригадуючи Андрія Білецького // Там само. 2002. № 4.
Завантажити статтю
Людина 
