ДЬО́МІН Микола Мефоді­йович (15. 09. 1931, Київ) — архітектор. Син М. Дьоміна. Доктор архітектури (1988), професор (1990). Народний архітектор України (2011). Дійсний член-засновник (1992), віце-президент (1997) Української академії архітектури, член-кореспондент АМУ (2001), іноземний член Російської академії архітектури і будівельних наук (1993), почесний член Російської АМ (2006), професор Між­народної академії архітектури та дійсний член її Московського від­діле­н­ня (1992). Президент Спілки урбаністів України (1994), член НСАУ (1962). Заслужений архітектор України (1997). Премія Ради Міністрів СРСР (1989), Державна премія України у галузі архітектури (1997). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2002). Закінчив Київський інженерно-будівельний ін­ститут (1956, нині технічний університет будівництва й архітектури). Працював 1956–57 у Челябінському від­ділен­ні ін­ституту «Промбуд­проект» (РФ); 1957–75 — у Київському науково-дослідному та проект­ному ін­ституті містобудува­н­ня; 1975–86 — в ін­ституті «Київ­проект»: начальник управлі­н­ня генерального плану Києва. Від 1986 — у Київському технічному університеті будівництва й архітектури: професор, завідувач кафедри міського будівництва; водночас 1988–2002 — директор НДІ теорії та історії архітектури і містобудува­н­ня. Керівник творчої майстерні «М. Дьомін» (від 1990). Наукові дослідже­н­ня стосуються актуальних про­блем архітектури та містобудува­н­ня, територіального планува­н­ня, охорони культурної спадщини, створе­н­ня містобудівних інформаційних систем. Автор понад 60-ти значних архітектурних і містобудівних проектів, серед яких генеральні плани Донецька та Макіївки (1970), Києва (1986, 2002), Ґюмрі (Вірменія, 1989); концепція роз­витку Караґанди (Казах­стан, 1992); ра­йон­ного планува­н­ня Київської (1972) та Він­ницької (1973) областей; детального планува­н­ня житлових р-нів Троєщина (1981), Оболонь (1980), Осокорки (1983), рекон­струкція готелю «Премʼєр-Палас» (1998–2004), низки житлових будинків і громадських центрів (1998–2006) у Києві.