Є́РЕСІ (грец.  — особливе віровче­н­ня) — релігійні вче­н­ня, що заперечують догмати та організаційні форми панівної Церкви. У минулому пред­ставники єретич. учень за­знавали гонінь і ре­пресій з боку панівної Церкви і влади. Є. у християнстві поділяються на ран­ньохристиян. (аріани, ебіо­ніти, монтаністи, докети та ін.) і середньовічні. Остан­ні, у свою чергу, — на Є. ран­нього середньовіч­чя (павликіани, богомили, катари, вальденси) та Є. 14–16 ст. (таборити, апостол. брати, анабаптисти, див. Анабаптизм). Усіх їх обʼ­єд­нує антиклерикал. (для Зх. та Центр. Європи) й антифеодал. спрямованість. У Пн.-Зх. та Пн.-Сх. Русі 14–15 ст. найбільшого пошире­н­ня набули єретичні рухи стригольників, ожидовілих, а в Україні 16 — поч. 17 ст. — рух социніан. Середньовічні Є. стали без­посеред. джерелом Реформації. Вче­н­ня М. Лютера (див. Лютеранство) і Ж. Кальвіна виникли як особливі віровче­н­ня стосовно католицизму, але катол. Церква не спромоглася їх придушити, і упродовж 16 ст. вони оформилися в протестантизм. Згодом зʼявилися Є. вже щодо самого проте­стантизму там, де він став панівною конфесією. Частина дослідників трактують Є. як вияв вільнодумства, твор. духу в релігії та культурі, а самих вільнодумців ви­знають новаторами і революціонерами.