Єрошенко Василь Якович

Визначення і загальна характеристика

ЄРОШЕ́НКО Василь Якович (31. 12. 1889 (12. 01. 1890), слобода Обуховка Старооскол. пов. Курської губ., нині село Бєлгород. обл., РФ — 23. 12. 1952, там само) — письмен­ник, тифлопедагог, поліглот. Навч. у школі-притулку Моск. товариства піклува­н­ня, вихова­н­ня та навч. сліпих (1899–1908). Грав на скрипці у складі оркестру сліпих, гастролював у Росії. Улітку 1912 навч. в Королів. коледжі та Академії для незрячих у перед­місті Лондона. 1914–21 навч. і викладав у Японії, брав участь у русі есперантистів і лівому русі; 1922–23 — викладач есперанто й російської мови у Пекін. університеті. 1923–24 подорожував Європою. 1924–28 — лектор і пере­кладач япон. групи Комуніст. університету трудящих Сходу (Москва), брав активну участь в організації навч. сліпих. 1928–29 працював у Центр. правлін­ні Всерос. товариства сліпих (Москва). 1930–32 — викладач російської мови і математики у Понєтаєв. проф­школі сліпих (м. Нижній Новгород, РФ). 1934–45 — засн. і кер. першого в Турк­мені­стані дит. будинку-інтернату для сліпих. За­пропонував проект брайлів. алфавіту для турк­мен. мови, який ви­знано найкращим (1934). У 1945–46 — викладач системи брайля, російської мови та літ-ри у Загор. муз. школі для осліплених на війні (нині м. Сергієв Посад Моск. обл.); 1946–48 — викладач англ. мови у Моск. ін­ституті сліпих дітей; 1949–51 — у Ташкент. вечір. школі лікнепу сліпих. Є. володів есперанто, англ., франц., нім., япон., турк­мен. мовами. На його творчості по­значилися рос. символізм, ідеї Л. Толстого, Л. Заменгофа та П. Кропоткіна, традиц. нар. культура Пд. Росії, духовні уче­н­ня (бахаїзм), естет. принципи і література Сходу. Твори Є. подібні до притч, здебільшого написані ритмізов. мовою. Дебютував 1913 есе у ж. «La ondo de Esperanto» («Хвиля есперанто», Москва). Друкувався у багатьох вид. Японії та есперанто-періодиці Сх. Азії. У Токіо япон. мовою ви­йшли зб. Є. «Досвітня пісня», «Остан­нє зітха­н­ня» (обидві — 1921, за ред. Удзяку Акіта), «Заради людства» (1924, за ред. Сеїті Фукуока), до яких уві­йшли символ. та сатир. казки, пʼєса-містерія «Хмарка персикового кольору». У Шанхаї китай. мовою ви­дано кн. «Казки Єрошенка» (1922, 1925, 1938, 1948) і «Хмарка персикового кольору» (1922, 1937, 1966) у пере­кладі Лу Сіня, зб. казок «Корабель щастя» (1931) у пере­кладі Ху Юйчжі; зб. лекцій «Примари минулого та інше» (1924), читаних Є. на есперанто у Пекін. університеті стосовно про­блем літ-ри на есперанто і рос. літ-ри, зокрема творчості Л. Андреєва. Написав низку худож. творів, присвяч. Чукотці — «La ĉukĉa elegio» («Чукотська елегія»), «Ĉukĉa idilio (rakonto de ĉukĉo)» («Чукотська ідилія (оповід­ка чукчі)»), «Blindaj ĉukĉoj. 1. Filip Onkudimov; 2. La destinita vivi» («Сліпі чукчі. 1. Філіп Онкудімов; 2. Приречений жити»; усі — 1933). Іменем Є. на­звано вулиці у c. Обуховка (діє Літ.-мемор. будинок-музей Є. від 1990), м. Старий Оскол (Бєлгород. обл.), Львів; Бєлгород. спеціаліз. бібліотеку сліпих, Фонд фінанс. допомоги незрячим есперантистам Між­нар. ліги незрячих есперантистів (1983), Благодій. фонд «Есперо» (Київ, 2007). Знято д/ф «Зелена зоря Василя Єрошенка» (1990, реж. А. Лазо, Ростов. кіностудія докум. фільмів, РФ), «Про Василя Єрошенка» (1991, реж. Л. Букін, Укр. студія хронікал.-докум. фільмів); за мотивами його творів у театрі «La Mamma» (Нью-Йорк) по­ставлено пʼєсу «Сліпий зір» (1993, реж. Вірляна Ткач). Від 2002 працює Між­нар. н.-д. група «Василь Єрошенко та його час».

Тв.: La ĝemo de unu soleca animo. Ŝanhajo, 1923; Turo por fali. Unu paĝeto en mia lerneja vivo. Tajhoku, 1923; Lumo kaj ombro. Toyonaka, [1979]; La tundro ghemas: el vivo de ĉukĉoj. [Toyonaka, 1980]; Rakontoj de velkinta folio. Paralele kun ĉina traduko. Beijing, [1981]; El vivo de la ĉukĉoj. Moskvo, 1992; La Kruĉo da saĝeco. Toyonaka, [1995]; Повне зі­бра­н­ня творів Єрошенка: У 3 т. Токіо, 1959 (япон. мовою); рос. перекл. — Сердце орла: Сб. Белгород, 1962; Москва, 1964 (брайль); Из­бран­ное / Пер. с япон., китай., эсперанто. Москва, 1977; укр. перекл. — Квітка справедливості: Легенди, казки, нариси, вірші, стат­ті. К., 1969; Нарис із життя чукчів // Всесвіт. 2000. № 7–8; Казки та легенди. К., 2004; Дивний кіт. Одна сторінка в моєму шкільному житті // Обрії поро­зумі­н­ня. К., 2007.

Літ.: Белоусов Р. С. Судьба писателя // Вост. альм. Москва, 1962. № 5; Гордієнко-Андріанова Н. М. «Запалив я у серці вогонь…». К., 1973; 1977; Харьковский А. С. Человек, увидевший мир. Москва, 1978; Ващишин М. В. «Мій вогонь — то любов до людей» // Жовтень. 1978. № 4; Такасуґі І. Сліпий поет Єрошенко. Токіо, 1982 (япон. мовою); Скуратівський В. Орлиний політ Єрошенка // Скуратівський В. Посвіт. К., 1988; Гордієнко-Андріанова Н. Він бачив серцем // Україна. 1989. № 50; Першин В., Лазарев В. Импульс Ерошенко. Москва, 1991; Ерошенко Василий Яковлевич: К 110-летию со дня рождения: Биобиблиогр. указ. Белгород, 1999; Патлань Ю. Незрячий поводир // ЛУ. 2001, 12 лип.

М. В. Ващишин, Ю. В. Патлань

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю