Добрянський Адольф Іванович

Визначення і загальна характеристика

ДОБРЯ́НСЬКИЙ Адольф Іванович (псевд. і крипт.: Сремец, А. І…вич, А. І. Д., …itsch, A. Iv…tsche, A. I…witshe; 18. 12. 1817, с. Рудлів Земплин. комітату, Австрія, нині Словач­чина — 13. 03. 1901, м. Ін­нсбрук, Австрія, похов. у с. Чертіжне, нині округ Меджилаборці, Словач­чина) — громадський і політичний діяч. Батько Ольги, дід Володимира та Ігоря Грабарів, Олексія та Георгія Ґеровських. Закін. філос. факультет Королів. академії у м. Кошиці (нині Словач­чина, 1833), юрид. факультет Еґер. університету (нині Угорщина, 1836), Гірн.-лісову академію у м. Банська-Штявніца (нині Словач­чина, 1840). Працюючи гірн. інж. на шахтах Словач­чини, Чехії та Сілезії, у 1840–48 встановив тісні контакти з діячами чес. і словац. нац. від­родже­н­ня В. Ганкою, Ф. Палацьким, П. Шафариком, рос. вченим-славістом І. Срезневським, під впливом яких захопився ідеями словʼян. єд­ності, ви­ступав на захист нац.-культур. прав пригноблених словʼян. народів Австр. імперії, зокрема угор. русинів, пропагував австрославізм. Під час революції 1848–49 в Угорщині порушував пита­н­ня обʼ­єд­на­н­ня Закарп. Русі з Галичиною в окремий автоном. округ. Зро­зумівши, що керівники угор. революції від­мовилися від радикал. виріше­н­ня нац. пита­н­ня, пере­йшов на москвофіл. позиції (1849 при­знач. військ. комісаром при рос. військах, які брали участь у придушен­ні угор. революції). На чолі делегації подав на роз­гляд австр. імператору Францу-Йосипу І петицію (ві­дома як «Памʼятник русинів угорських») про роз­поділ Угорщини за нац. дистриктами та обʼ­єд­на­н­ня Сх. Галичини і Закарп. України в окрему адм. одиницю. 1849–60 — намісник Руського дистрикту в Ужгороді, за­ймав різні посади в австр. держ. апараті, обирався депутатом угор. парламенту. Водночас 1848–51 — чл. Гол. руської ради у Львові, від 1864 — голова «Общества св. Василія Великого», 1867–71 — ред. москвофіл. г. «Свѣтъ». Низку праць різними мовами (володів 10-ма) присвятив роз­глядові нац. пита­н­ня в Австр. імперії, серед них — «Les Slaves dʼAustriche et les Magyars» (1861), «Проект политической про­грам­мы для Руси австрийской» (1871), «Политические письма» (1873), «О западных границах Подкарпатской Руси со времен св. Владимира» (1880), «О современ­ном религиозно-политическом положении Австро-Угорской Руси» (1885), «До поясне­н­ня захисту греко-словʼянської церкви з боку апостольського римського престолу» (1888). У 1881 ви­їхав до дочки у Львів, де разом з нею 1882 проходив у судовій справі за звинуваче­н­ням у держ. зраді на користь Росії, яке, однак, не було доведене. Згодом пере­їхав до Австрії, де й помер. 1930 в Ужгороді ви­дано листи Д. до видавця москвофіл. г. «Червоная Русъ» (згодом — «Галицкая Русъ») О. Маркова — «Из пере­писки А. И. Добрянского: (Письма к О. А. Маркову)».

Літ.: M. Sekey. Životopis A. I. Dobrianskeho. Košice, 1928; Попов А. А. И. Добрянский, его жизнь и деятельность. Мукачево, 1928; Добош С. В. Адольф Иванович Добрянский: Очерк жизни и деятельности. Пряшев, 1956; Білак П. І., Пальок В. В. Роль А. І. Добрянського в су­спільному русі Закарпа­т­тя в середині та другій половині ХІХ ст. // Карпатика. 1995. Вип. 3; Данилюк Д. Історія Закарпа­т­тя в біо­графіях і порт­ретах (з давніх часів до початку ХХ ст.). Уж., 1997; Ковпак В. Добрянський Адольф Іванович // Укр. журналістика в іменах. Л., 2005. Вип. 12.

С. В. Від­нянський

Завантажити статтю