Грабар Ігор Еммануїлович
Визначення і загальна характеристика
ГРАБА́Р Ігор Еммануїлович (25. 03. 1871, Будапешт — 16. 05. 1960, Москва) — живописець, мистецтвознавець. З походження українець. Син Ольги, брат Володимира Грабарів, онук А. Добрянського. Академік АН СРСР (1943) та АМ СРСР (1947). Народний художник СРСР (1956). Сталінcька премія (1941). Закінчив юридичний та історичний факультети Санкт-Петербурзького університету (1893), навчався у Санкт-Петербурзькій АМ (1894–96; викладачі І. Рєпін, П. Чистяков), Мюнхенській мистецькій школі А. Ашбе (1896–98). Викладав у Московському університеті: від 1921 — професор Опікун, директор Третьяковської галереї (1913–25), де перебудував експозицію і видав каталог (1917). Від 1918 — директор, від 1944 — науковий керівник Центру реставраційних майстерень. Директор Московського художнього інституту (1937–43), Інституту живопису, скульптури та архітектури у Ленінграді (нині Санкт-Петербург, 1943–46); Інституту історії мистецтва АН СРСР (від 1944). Учасник художніх виставок від 1898. Автор мажорних поетичних пейзажів, натюрмортів, виразних психологічних портретів, картин на історико-революційну тематику. Писав густими, рельєфними мазками. Твори експонувалися у Державній Третьяковській галереї (Москва). Окремі полотна зберігаються у Кримському музеї російського мистецтва, Закарпатському художньому музеї, Львівській картинній галереї, музеях РФ. Автор досліджень: «И. И. Левитан: Жизнь и творчество» (1913, співавтор), «Репин» (т. 1–2, 1963–64), «В. А. Серов» (2-е изд., 1980). Ініціатор видання, редактор і автор «Истории русского искусства» (т. 1–6, 1909–16), де чимало уваги приділено українському мистецтву, зокрема у розділі «Барокко України»: статті «Деревянное церковное зодчество на Украинѣ», «Деревянное церковное зодчество Прикарпатской Руси», «Старинныя деревянныя синагоги въ Малороссіи», «Каменное церковное зодчество на Украинѣ», «Гражданское зодчество на Украинѣ» (т. 2). У радянські часи публікував праці про російське та давньоруське мистецтво 11–15 ст., зокрема «О древнерусском искусстве» (1966), «О русской архитектуре» (1969), дослідження про творчість окремих художників. Редактор і один з авторів «Истории русского искусства» (т. 1–13, 1953–69). Листувався з діячами культури Закарпаття («Письма», т. 1–3, 1974–83). Усі зазначені книги опубліковані у Москві. У червні 1955 відвідав Ужгород, подарував картинній галереї 50 робіт. В Ужгороді іменем Г. названо вулицю.
Тв.: «Лютнева блакить», «Березневий сніг», «Банка з варенням і яблука» (усі — 1904), «Хризантеми» (1905), «Неприбраний стіл» (1907), «Ясний осінній вечір» (1923), «С. Чаплигін», «В. Вернадський» (обидва — 1935), «Останній сніг» (1940), «Зимовий пейзаж», «Ранковий чай. Проліски» (обидва — 1954), «Іній при заході сонця» (1955).
Літ.: И. Э. Грабарь: [Некролог] // Художник. 1960. № 6; Подобедова О. И. Игорь Эммануилович Грабарь. Москва, 1968; Грабарь И. Э. Моя жизнь. Автомонография. Москва; Ленинград, 1973; И. Грабарь: Альбом. Ленинград, 1977; Егорова Н. В. И. Э. Грабарь. Москва, 1979; Мамонтова Н. И. Грабарь. Москва, 2001.
Т. А. Галькевич
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Лютнева блакить», «Березневий сніг», «Банка з варенням і яблука» (усі — 1904), «Хризантеми» (1905), «Неприбраний стіл» (1907), «Ясний осінній вечір» (1923), «С. Чаплигін», «В. Вернадський» (обидва — 1935), «Останній сніг» (1940), «Зимовий пейзаж», «Ранковий чай. Проліски» (обидва — 1954), «Іній при заході сонця» (1955).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
