Довгополюк Матвій Лукич

Визначення і загальна характеристика

ДОВГОПОЛЮ́К Матвій Лукич (псевд. — Толь Хуртовина; 1893, м. Погребище, нині Вінн. обл. — 28. 02. 1944, табір для увʼязнених побл. м. Рибінськ Ярослав. обл., РФ) — письмен­ник, педагог. Навч. у Ніжин. учит. ін­ституті. Від 1913 жив і працював у м. Охтирка (нині Сум. обл.): агроном земвід­ділу, пом. гол. агронома повіту. Після більшов. пере­вороту 1917 при­знач. заст. зав., від 1921 — зав. повіт. від­ділу нар. освіти. Від 1923 очолював дит. колонію побл. Охтирки. Один із засн. Охтир. крає­знав. музею (1921). Разом з Б. Антоненком-Давидовичем та І. Багряним організував філію літ. організації «Плуг», був її головою, видавав пед.-худож. ж. «Трудова освіта». Автор зб. віршів «В дні неволі» (1917), драми «Хвилини зневірʼя й шукань», книг нарисів і оповідань «В хвилях життя» (обидві — 1918), «Завтра скаже» (1922; усі — Охтирка), «На хвилях Ворскли», «Квіти в крові». Писав про вихова­н­ня молоді. З поч. ре­пресій ви­їхав до Харкова, де працював ст. н. с. Всеукр. академії с.-г. наук. 6 листопада 1937 заарешт., засудж. до 10 р. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у таборах на Далекому Сході, у Респ. Комі, в Ярослав. обл. Реабіліт. 1990. Образ Д. від­творив його учень П. Воронько у поемі «На горі Охтир».

Літ.: Гальчак С. Талантами увічнена земля // Колос. 1987, 12 груд.; Попільнюх М. По шляху кай­данів до волі // РШ. 1995. № 6; Шугай О. Іван Багряний, або Через терни Гетсиманського саду: Роман-дослідж. К., 1996.

А. М. Подолин­ний

Завантажити статтю