Донбаські операції 1941-43

ДОНБА́СЬКІ ОПЕРА́ЦІЇ 1941–43 — етапи боротьби між радянськими і німецькими військами за володі­н­ня Донецьким регіоном у ході Другої світової війни. Загалом від­булося 7 битв за Донбас, у яких стратег. ініціатива пере­ходила від однієї сторони до іншої.

1-а Донбас. операція (24 вересня — 4 листопада 1941). Після ліквідації оточених у вересні 1941 під Києвом 5-ти армій Пд.-Зх. фронту (див. Київська оборон­на операція 1941) нім. командува­н­ня роз­горнуло новий на­ступ з метою роз­громити Пд. фронт, захопити пром. регіони Харкова та Донбасу, здобути вихід на Кавказ через м. Ростов-на-Дону (РФ). Він роз­почався 29 вересня ударом нім. 1-ї танк. групи (від 6 жовтня — 1-а танк. армія) від Дні­пропетровська на Пд., до Азов. моря, у тил військам Пд. фронту. Зу­стріч. удар завдавали вздовж моря, від Пере­коп. пере­шийка (вузька смуга суші, що зʼ­єд­нує Крим. п-ів із материком) через м. Мелітополь (Запоріз. обл.), частини 11-ї нім. та 3-ї румун. армій; водночас окремі під­роз­діли цих армій штурмували укріпле­н­ня на Пере­коп. пере­шийку. Рад. війська чинили запеклий опір, але зупинити ворога не змогли. 5 жовтня нім. танки ді­йшли до моря побл. м. Осипенко (нині м. Бердянськ Запоріз. обл.). В оточе­н­ня потрапила більша частина військ 9-ї та 18-ї армій. 10 жовтня т. зв. битва при Азов. морі закінчилася. Німці захопили понад 100 тис. полонених, 212 танків, 672 гармати. Тим часом нім. 1-а танк. армія продовжувала на­ступ уздовж моря на Сх. 8 жовтня вона здобула м. Маріуполь (Сталін., нині Донец. обл.), 12 жовтня досягла р. Міус, 17 жовтня оволоділа м. Таганрог (РФ). Того ж дня Ставка Верхов. Головнокомандува­н­ня наказала військам Пд.-Зх. і Пд. фронтів від­ходити на лінію Касторне (нині смт Курс. обл., РФ) — р. Оскіл (притока р. Сівер. Донець, бас. Дону) — Красний Лиман — Горлівка (обидва — міста Сталін. обл.) — Таганрог, але танки ворога, обі­йшовши Донбас з Пд., просувалися далі. Паралельно на­ступали 17-а й 6-а нім. польові армії: перша — через Донбас, друга — у напрямі на Харків, який зайняла 23 жовтня. У свою чергу 17-а армія 26 жовтня захопила м. Сталіно (нині Донецьк) — гол. місто Донбасу. 4 листопада становище на укр. ділянці рад.-нім. фронту стабілізувалося. Окрім Ворошиловгр. (нині Луган.) обл., весь Донбас був окупований.

2-а Донбас. операція (18–31 січня 1942). У ході заг. на­ступу Червоної армії взимку 1941–42 поповнені Пд.-Зх. і Пд. фронти атакували ворога на всьому своєму від­тинку малими силами — від баталь­йону до дивізії. 18 січня обидва фронти пере­йшли у на­ступ силами 6-ти армій одночасно на Пн. і Пд. від м. Ізюм (Харків. обл.) на р. Сівер. Донець, по якій пролягала лінія фронту. План операції: про­рвати нім. оборону на стику 6-ї та 17-ї армій, за­глибитися у ворожий тил, далі на­ступати віялом — 57-а, 37-а, 12-а, 9-а армії Пд. фронту (командувач — генерал-лейтенант Р. Малиновський) повертають на Пд., оточують, притискають до моря і знищують нім. 17-у польову й 1-у танк. армії; 6-а й 38-а армії Пд.-Зх. фронту (командувач — генерал-лейтенант Ф. Костенко) завдають поразки нім. 6-й армії та визволяють Харків. Заг. мета — очистити від ворога Лів­обережну Україну. У ході на­ступу від­во­йовано тер. роз­міром 100 км у глибину і ширину з містами Барвінкове та Лозова (обидва — Харків. обл.). У Лозовій захоплено базу по­стача­н­ня нім. 17-ї армії з великими складами. Хоча подальше просува­н­ня зупинилося і реалізувати на­ступал. плани у повному обсязі не вдалося, досягнуті результати були найбільшим, після контрна­ступу під Москвою, успіхом Червоної армії взимку 1941–42. У глибині зайнятої ворогом тер. утворився великий Барвінків. ви­ступ, що міг стати зруч. плацдармом для подальших на­ступал. дій.

3-я Донбас. операція (12–19 травня 1942). На­прикінці весни 1942 Пд.-Зх. фронт (командувач — маршал С. Тимошенко) зробив другу спробу визволити Харків, але гол. бої роз­горнулися у Донбасі. 12 травня 6-а армія та окрема армій. група з 2-ма танк. й одним кавалерій. корпусами роз­почали на­ступ з Барвінків. плацдарму на Пн., в обхід Харкова. Зу­стріч. удар завдавався з Пн., від м. Вовчанськ (Харків. обл.). Гол. зав­да­н­ня — оточити й роз­бити нім. 6-у армію та визволити Харків. Погано організов. на­ступ від Вовчанська швидко зупинився, однак гол. сили, що на­ступали з Барвінків. плацдарму, подолали половину шляху до Харкова. 17 травня нім. 1-а танк. армія несподіваним ударом з Пд. прорвала оборону 9-ї армії Пд. фронту й від­різала весь Барвінків. ви­ступ. Ударне угрупова­н­ня Пд.-Зх. фронту опинилося в оточен­ні разом з 9-ю та 57-ю арміями Пд. фронту, які пере­бували у ви­ступі. 29 травня запеклі бої закінчилися. Крім десятків тис. убитих, Червона армія втратила 239 тис. полоненими, 1250 танків і 2026 гармат. Рад. оборона на Пд. була пі­дірвана. З укр. ч. Донбасу неокупов. залишилися тільки сх. смужка Сталін. і Ворошиловгр. обл.

4-а Донбас. операція (7–24 липня 1942). Літній на­ступ 1942 нім. командува­н­ня вело тільки у пд. напрямку, що дало йому змогу створити на вузькій ділянці фронту значну пере­вагу сил. Однак рад. командува­н­ня діяло більш гнучко, ніж у поперед. період війни. Це, зокрема, продемонстровано діями Пд. фронту (командувач — генерал-лейтенант Р. Малиновський) у Донбасі. 6 липня на­ступ частин нім. 4-ї танк. армії з Пн. і 1-ї танк. армії з Пд. створив за­грозу оточе­н­ня Пд. фронту з тилу. В ніч на 7 липня війська фронту організовано ві­ді­йшли, залишивши м. Ворошилов­град (нині Луганськ). Стримуючи натиск ворога, 11 липня Пд. фронт зайняв лінію міст Старобільськ — Ворошиловськ (нині м. Алчевськ) — Красний Луч (усі — Ворошиловгр. обл.), а 24 липня, за наказом Ставки Верхов. Головнокомандува­н­ня, його війська від­ведені за р. Дон у її нижній течії.

5-а Донбас. операція (29 січня — 3 березня 1943). Після пере­мог побл. м. Сталін­град (нині м. Волго­град, РФ) і на Дону рад. командува­н­ня роз­робило план роз­грому всієї пд. ділянки ворожого фронту, за яким на Донбас повинен був на­ступати Пд.-Зх. фронт (командувач — генерал армії М. Ватутін), що зайняв пн. ч. Ворошиловгр. обл. 29 січня 6-а армія за­вдала удар від Старобільська на Зх., у напрямі на м. Балаклія (Харків. обл.), з метою згодом повернути на Пд., у напрямі на м. Маріуполь. 30 січня 1-а гвард. армія рушила на Пд.-Зх., у напрямі на м. Красний Лиман, щоб у подальшому також повернути на Пд., до Азов. моря, створюючи другу дугу оточе­н­ня; фронт. рухома група (у складі 4-х танк. й одного кавалерій. корпусів) — у напрямі на м. Маріуполь. Того самого дня 3-я гвард. і 5-а танк. армії з плацдарму на зх. березі р. Сівер. Донець побл. м. Ворошилов­град (обходячи його з Пд.) пішли у на­ступ на Зх. Маючи значну пере­вагу сил, рад. командува­н­ня планувало швидко роз­членувати угрупова­н­ня противника і знищити його по частинах. Однак, коли німці почали від­водити війська на Зх., рад. командува­н­ня вирішило, що ворог має намір залишити всю Лів­обережну Україну, і повернуло 5 армій фронту в на­ступ до Дні­пра, а не до Азов. моря. Тим часом нім. командува­н­ня пере­групувало свої війська та пере­кинуло в Україну під­кріпле­н­ня з ін. ділянок рад.-нім. фронту і з Європи. 19 лютого нім. танк. частини за­вдали з Пн. фланг. удару під­роз­ділам Червоної армії, що ви­йшли на під­ступи до Дні­пропетровська. Війська Пд.-Зх. фронту, виснажені багатомісяч. маршами і боями, після запеклих боїв за наказом Ставки Верхов. Головнокомандува­н­ня 28 лютого — 3 березня ві­ді­йшли на рубіж р. Сівер. Донець від м. Зміїв (Харків. обл.) до смт Словʼяносербськ (Ворошиловгр. обл.). У ході операції визволено пн. частину Донбасу і пд. — Ворошиловгр. обл.

6-а Донбас. операція (17–27 липня 1943). У липні 1943 рад. командува­н­ня зробило нову спробу від­бити Донбас. План перед­бачав на­ступ Пд.-Зх. фронту від Ізюма на Барвінкове й далі на Пд. для зʼ­єд­на­н­ня з військами Пд. фронту й оточе­н­ня всього донбас. угрупова­н­ня німців. Однак потужна оборона противника не до­зволила реалізувати план у повному обсязі. Під час операції вдалося лише скувати сили противника та створити кілька плацдармів на правому березі р. Сівер. Донець.

7-а Донбас. операція (13 серпня — 22 вересня 1943). Оста­н­ня стадія боротьби за Донбас проходила в умовах цілковитої пере­ваги рад. сторони. На фронті по р. Сівер. Донець нім. 6-й армії протистояли 6 армій Пд.-Зх. фронту (командувач — генерал армії Р. Малиновський), на Пд., по р. Міус, нім. 1-й танк. армії — 5 армій Пд. фронту (командувач — генерал-полковник Ф. Толбухін). Рад. війська налічували 1053 тис. солдатів й офіцерів, 21 тис. гармат і мінометів, 1257 танків, 1400 літаків; нім. — 540 тис. солдатів й офіцерів, 5,4 тис. гармат і мінометів, 900 танків, 1100 літаків. Завдаючи удар своїми осн. силами від Ізюма у Пд.-Зх. напрямі, на Барвінкове — Лозову — Павло­град — Оріхове (нині село, під­порядк. Макіїв. міськраді Донец. обл.), Пд.-Зх. фронт планував вийти до Дні­пра у р-ні Дні­пропетровська та просуватися на Пд., щоб повністю пере­крити шлях до від­ступу за Дні­про нім. групі армій «Пів­день» (командувач — генерал-фельдмаршал Е. Манштейн). Пд. фронт правим крилом на­ступав на Пн., углиб Донбасу, назу­стріч Пн.-Зх. фронту, лівим — проривав сильну ворожу оборону на р. Міус й на­ступав до Пере­коп. пере­шийка. У ході крово­пролит. боїв заг. схеми операції дотримано, але завадити від­ходові знач. сил нім. 6-ї армії за Дні­про не вдалося. Пд. фронт надовго зупинився на р. Молочна (на під­ступах до Криму), проте гол. мети операції (визволе­н­ня Донбасу) дося- гнуто, зокрема м. Сталіно звільнене 8 вересня 1943.

Завантажити статтю